Roman

Ісус являється сімом учням 1Після цього Ісус іще раз явився Своїм учням біля Ґалилейського озера. Ось як це сталося. 2Якось були разом Симон-Петро, Хома, який звався Дідимом, Нафанаїл з Кани, що в Ґалилеї, обидва сини Зеведеєві, а також іще двоє Ісусових учнів. 3Симон-Петро й каже: «Я йду ловити рибу». А решта йому: «Ми йдемо з тобою!» Тож вони пішли й сіли в човен, але тієї ночі нічого не зловили. 4Настав ранок. Ісус прийшов і став на березі, але учні Його не впізнали. 5І запитав Ісус: «Друзі, впіймали ви щось?» Вони відповіли: «Ні». 6Тоді Ісус сказав їм: «Закиньте сіть праворуч від човна, то й зловите». Вони закинули, а витягти вже не могли, так багато риби вони впіймали. 7Тоді улюблений учень Ісуса сказав Петрові: «Це ж Господь!» Почувши, що то був Господь, Петро обв’язався навколо своїм одягом, бо він роздягнувся для риболовлі, й кинувся у воду. 8Решта учнів допливла до берега в човні, тягнучи за собою сіть із рибою. До берега там було недалеко, метрів зо ста. 9Вийшовши з човна на берег, вони побачили там розкладене вогнище, на якому пеклася риба, а поруч лежав хліб. 10Ісус сказав їм: «Принесіть трохи риби, тієї, що ви зловили». 11Симон-Петро увійшов до човна й витяг на берег сітку, повну великої риби. І було там сто п’ятдесят три рибини, та сіть від такої кількості не порвалася. 12І сказав Ісус: «Ідіть снідати!» І жоден з учнів не наважився запитати: «Хто Ти?» — бо вони знали, що то Господь. 13Ісус підійшов, узяв хліба й дав їм. Він також дав їм і риби. 14І це було вже втретє, як Ісус з’явився Своїм учням після того, як Він воскрес з мертвих. Ісус розмовляє з Петром 15Коли вже всі поснідали, Ісус запитав Симона-Петра: «Симоне, Іоанів сину, чи любиш ти Мене дужче, ніж усі інші?» Петро відповів: «Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе». Ісус наказав йому: «Подбай про Моїх ягнят». 16І вдруге Він спитав його: «Симоне, Іоанів сину, чи ти Мене любиш?» Петро відповів: «Так, Господи, Ти знаєш, що я Тебе люблю». Ісус сказав: «Паси овець Моїх». 17Ісус запитав Петра втретє: «Симоне, Іоанів сину, чи любиш ти Мене?» Петро засмутився від того, що Ісус утретє його спитав: «Чи любиш ти Мене?» Але відповів: «Господи, Ти все знаєш. Ти знаєш, що я Тебе люблю». І сказав тоді Ісус: «Подбай про овець Моїх. 18Істинно кажу тобі: коли ти був молодий, ти вдягався сам і йшов, куди тобі заманеться, та постарівши, простягатимеш руки свої і хтось інший одягатиме тебе й вестиме туди, куди ти не схочеш». 19Сказав Він це, щоб вказати, якою смертю Петро загине, щоб принести славу Господу. Після цих слів Ісус звернувся до Петра: «Іди за Мною». 20Петро озирнувся й побачив, що за ними йшов улюблений учень Ісуса, той, що під час вечері нахилився до Нього й спитав: «Господи, хто ж той, що зрадить Тебе?» 21Тож, побачивши його, Петро спитав Ісуса: «Господи, а з ним що буде?» 22Ісус відповів йому: «Може, Я хочу, щоб він залишився в живих, поки Я не прийду. Що тобі до цього? Ти йди за Мною!» 23Чутка про те, що той учень не помре, розійшлася поміж братами. Але Ісус не казав, що той учень не помре. Він лише сказав: «Може, Я хочу, щоб він залишився в живих, поки Я не прийду. Що тобі до цього?» 24Саме цей учень і свідчить про все, він же й написав це, і ми знаємо, що свідчення це правдиве. 25Багато ще чого Ісус здійснив, і якщо про все написати докладно, то книг було б стільки, що цілий світ, я думаю, не вмістив би всього написаного.

Звістка про Ісусове воскресіння (Мт. 28:1-10; Мк. 16:1-8; Лк. 24:1-12) 1Рано-вранці у перший день тижня, ще затемна Марія Маґдалена пішла до гробниці й побачила, що камінь, який затуляв вхід до печери, відсунуто. 2Прибігши до Симона-Петра й другого учня, якого любив Ісус, вона сказала: «Тіло Господа було забрано з гробниці й нам невідомо, куди Його поклали». 3Петро з тим учнем одразу ж пішли туди. 4Вони обоє бігли, але другий учень випередив Петра і прибіг до гробниці перший. 5Нахилившись, він побачив шматки полотна, що лежали там, але всередину не ввійшов. 6-7У цей час наспів і Симон-Петро, який біг слідом, і, увійшовши до гробниці, побачив полотняну плащаницю на долівці, а також хустину, що вкривала Ісусову голову. Вона була згорнута й лежала осторонь, окремо від плащаниці. 8Тоді й другий учень зайшов усередину, той, що прийшов перший, і, побачивши що сталося, повірив. 9Бо вони все ще не усвідомлювали сказаного у Святому Писанні, що Він має воскреснути з мертвих. Ісус являється Марії Маґдалені (Мк. 16:9-11) 10Після цього учні повернулися додому. 11Та Марія залишилася біля могили й голосила. Так, плачучи, вона нахилилася, щоб зазирнути всередину, 12і побачила двох Ангелів, які сиділи, один в головах, інший в ногах того місця, де лежало Ісусове тіло. І були вбрані вони в білі шати. 13Ангели запитали: «Жінко, чому ти плачеш?» А вона відповіла: «Якісь люди забрали звідси тіло Господа мого, і я не знаю, куди вони поклали Його». 14Сказавши так, вона обернулася й побачила Ісуса, Який стояв поруч, та не впізнала Його. 15Ісус тоді й каже: «Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш?» Марія подумала, що то садівник, і звернулася до Нього: «Шановний добродію, якщо це ти виніс Його, то скажи, куди поклав тіло. Я заберу Його». 16Ісус гукнув до неї: «Маріє!» Вона тоді, обернувшись, сказала арамійською мовою: «Раввуні!» Це означає: «Вчителю!» 17Ісус сказав: «Не затримуй Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Свого, а йди до братів Моїх і скажи їм: „Я повертаюся до Отця Свого і Отця вашого, до Бога Свого і Бога вашого”». 18Марія Маґдалена пішла до учнів і сказала їм: «Я бачила Господа». І вона розповіла все, що Він сказав їй. Ісус являється Своїм учням (Мт. 28:16-20; Мк. 16:14-18; Лк. 24:36-49) 19Увечері того ж першого дня тижня зібралися Ісусові учні. Вони надійно замкнули за собою двері через страх перед юдеями. Раптом увійшов Ісус й став між ними, сказавши: «Мир вам!» 20Промовляючи це, Він показував їм руки і Свій бік. Учні були раді бачити Господа. 21Тоді Ісус знову сказав їм: «Мир вам! Як Отець Мене послав, так і Я посилаю вас». 22Мовивши так, він дихнув на них і сказав: «Прийміть Дух Святий. 23Гріхи людські, які ви прощатимете, буде людям відпущено. Ті ж гріхи, що не прощатимете, не буде відпущено». Ісус являється Хомі 24Хоми, одного з дванадцятьох учнів, якого ще звали Близнюком, не було разом з усіма, коли приходив Ісус. 25Тож інші учні сказали йому: «Ми бачили Господа!» А Хома їм відповідає: «Доки не побачу слідів від цвяхів на Його руках, не вкладу своїх пальців туди й не вкладу руки своєї в рану, що в Його боці, не повірю!» 26Через тиждень Ісусові учні знову були в домі, і Хома був серед них. Хоча двері й були зачинені, як і першого разу, Ісус увійшов, і ставши перед ними, мовив: «Мир вам!» 27Тоді звернувся до Хоми: «Вклади свого пальця сюди. Подивись на Мої руки. Простягни руку і вклади її до рани у Моєму боці. Перестань сумніватися й повір». 28І відповів Йому Хома: «Мій Господи й Мій Боже!» 29Тоді Ісус сказав йому: «Ти повірив, бо побачив Мене. Та блаженні ті, хто не бачили, та повірили». Чому Іоан написав цю книгу 30Ісус здійснив іще багато інших чудес у присутності Своїх учнів, про які не написано в цій книзі. 31Та все це написано, щоб ви могли повірити, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, повіривши, здобули життя в Його ім’я.

Знущання з Ісуса 1Тоді Пилат наказав забрати Його й покарати батогами. 2І воїни, сплівши тернового вінка, наділи його Ісусу на чоло й накинули на Нього багряницю. 3Вони підходили до Нього, кажучи: «Вітаємо Тебе, Цар Юдейський!» — і били Його по обличчю. Ісус знову перед Пилатом 4Пилат знову вийшов і звернувся до юдейських лідерів: «Послухайте, я накажу вивести Його до вас, щоб ви знали, що я не бачу ніякої провини за Ним». 5І вийшов Ісус, і на Ньому був терновий вінок, а на плечах Його була багряниця. Тоді Пилат мовив: «Ось цей Чоловік!» 6Побачивши Його, головні священики та варта храму загукали: «Розіпни Його! Розіпни Його!» «Ви самі беріть Його і розпинайте! — Сказав Пилат. — Бо я не знаходжу ніякої провини за Ним». 7«Ми маємо Закон, і згідно з ним Він мусить померти, бо назвав себе Сином Божим», — відповіли юдеї Пилатові. 8Почувши це, Пилат іще більше злякався. 9Він знову повернувся до свого палацу й запитав Ісуса: «Звідки Ти?» Але Той йому і слова не відповів. 10«Ти не хочеш зі мною розмовляти? — Запитав Пилат. — Ти, напевно, знаєш, що я маю владу відпустити Тебе або ж розіп’ясти?» 11Тоді Ісус сказав: «Не мав би ти ніякої влади наді Мною, якби не була вона дарована тобі Богом. Отже, на тому, хто видав Мене тобі, лежить більший гріх». 12Після цього Пилат намагався знайти спосіб звільнити Ісуса, та юдеї кричали: «Якщо ти Його звільниш, то це означатиме, що ти не є цезаревим другом! Кожен, хто вдає з себе царя, йде супроти цезаря!» 13Коли ж Пилат почув це, то вивів Ісуса, а сам сів на суддівське місце, що звалося «Бруківка». По-гебрейському воно звалося «Ґаввата». 14Було це в п’ятницю перед Пасхою, близько полудня. І сказав тоді Пилат юдеям: «Ось ваш Цар!» І всі закричали: 15«Забери Його! Забери Його геть! Розіпни Його!» «Ви хочете, щоб я розіп’яв вашого Царя?» — спитав Пилат. А головні священики відповіли йому: «У нас немає іншого царя, крім цезаря!» 16Тоді Пилат віддав їм Ісуса на розп’яття. І вони взяли Його під варту. Розп’яття (Мт. 27:32-44; Мк. 15:21-32; Лк. 23:26-39) 17І пішов Ісус, несучи Свій хрест, до місця, що звалося Лобним, арамійською мовою Голгофа. 18Там Його й розіп’яли, а разом з Ним іще двох по обидва боки, так що Ісус виявився посередині. 19Пилат звелів зробити напис на табличці й прибити її на хресті. Ісус Назаретянин. Цар Юдейський було там написано. 20Цей надпис був зроблений арамійською, грецькою та латинською мовами. Та багато юдеїв прочитало його, бо місце, де розіп’яли Ісуса, було недалеко від міста. 21Та головні юдейські священики сказали Пилатові: «Напиши не „Цар Юдейський”, а так: „Цей Чоловік сказав: Я — Цар Юдейський”». 22Пилат відповів їм: «Що я написав, те й написав». 23Розіп’явши Ісуса, воїни взяли Його одяг і розділили на чотири частини, щоб кожному дісталося. Вони взяли також туніку, але вона була без швів — цільна, зіткана зверху до низу. 24Тоді вони сказали один одному: «Не будемо її рвати, натомість кинемо жереб, кому вона дістанеться». І збулося сказане у Святому Писанні: «Вони розділили одяг Мій між собою і кинули жереб на Моє вбрання, кому воно дістанеться». Отже, воїни так і зробили. 25Біля хреста, на якому був розіп’ятий Ісус, стояли Його мати, материна сестра, Клеопова жінка Марія та Марія Маґдалина. 26Побачивши, що Його матір і учень, якого Він дуже любив, стоять поруч, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син». 27І учневі: «Це твоя мати». І учень узяв її до себе, і жила вона потім у нього. Смерть Ісуса (Мт. 27:45-56; Мк. 15:33-41; Лк. 23:44-49) 28Після цього Ісус, знаючи, що все вже звершено, і щоб виконати сказане у Святому Писанні, сказав: «Мене мучить спрага». Так здійснилося сказане у Святому Писанні. 29Там стояла посудина, повна оцту, і воїни, змочивши губку, настромили її на палицю і піднесли до Ісусових уст. 30Спробувавши трохи оцту, Ісус мовив: «Звершилося!» Тоді, схиливши голову, Він помер. 31То була п’ятниця. Щоб не залишати тіла на хрестах на суботу, бо та субота була особливо урочиста, вони попросили Пилата, щоб той наказав перебити розіп’ятим ноги і зняти їх. 32Тож прийшли воїни, поперебивали ноги спочатку одному, а потім другому з тих двох, котрі були розіп’яті разом з Ісусом. 33Підійшовши до Ісуса, вони побачили, що Він уже помер і не стали робити цього. 34Але один воїн, узявши спис, проколов Ісусові бік, і з рани бризнули кров і вода. 35Те засвідчив той, хто бачив це, і свідчення його істинне. Він знає, що каже правду, щоб ви повірили. 36І здійснилося те, щоб виконати сказане у Святому Писанні: «Жодна кістка Його не буде поламана». 37І ще сказано у Святому Писанні: «Вони дивитимуться на Того, Кого прокололи списом». Поховання Ісуса (Мт. 27:57-61; Мк. 15:42-47; Лк. 23:50-56) 38Згодом, Йосип із Ариматеї спитав у Пилата дозволу зняти Ісусове тіло з хреста. Він був учнем Ісуса, але тримав це в таємниці, бо боявся юдеїв. Отримавши дозвіл від Пилата, він пішов і зняв Ісусове тіло. 39З ним був і Никодим, котрий раніше приходив до Ісуса вночі. Він приніс із собою пахощів: суміш мирра з алое, літрів зі сто. 40І взявши Ісусове тіло, вони загорнули Його в лляне полотно, змащене пахощами; так ховають за юдейським звичаєм. 41Поруч із місцем, де розіп’яли Ісуса, був сад, а в саду тому була нова могила, в якій нікого не було поховано. 42Оскільки була п’ятниця і юдеї готувалися до суботнього свята, та й гробниця була поруч, Ісуса там і поклали.

Арешт Ісуса (Мт. 26:47-56; Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53) 1Мовивши це, Ісус разом зі Своїми учнями подався на протилежний бік долини Кідрон, де знаходився сад. Тож вони там й залишилися. 2Юда, зрадник Його, також знав це місце, бо Ісус часто зустрічався там зі Своїми учнями. 3Прийшовши до саду, Юда привів загін воїнів і сторожу з храму, яких послали головні священики й фарисеї. Воїни мали з собою ліхтарі, смолоскипи й зброю. 4Знаючи, що має статися з Ним, Ісус вийшов наперед і запитав їх: «Кого ви шукаєте?» 5Ті відповіли: «Ісуса з Назарета». Тоді Він мовив їм: «Це Я». Юда, котрий зрадив Його, стояв там з ними. 6Коли Він сказав: «Це Я», — всі відступили назад і попадали на землю. 7Тоді Ісус знову запитав їх: «Кого ви шукаєте?» А ті відповіли: «Ісуса з Назарета». 8І сказав тоді Ісус: «Я ж вам сказав, що це Я. Отже, якщо ви шукаєте Мене, то нехай ці люди йдуть собі». 9Ісус сказав так, щоб збулися слова, сказані раніше: «Я не загубив жодного з тих, кого Ти дав Мені». 10Симон-Петро мав меч і, вихопивши його з піхов, вдарив слугу первосвященика та відтяв йому праве вухо. А звали того слугу Малх. 11І сказав Ісус Петрові: «Вклади меча свого назад до піхов. Я повинен випити чашу страждань, яку Отець дав Мені». Ісус перед Анною (Мт. 26:57-58; Мк. 14:53-54; Лк. 22:54) 12-13Тоді воїни, на чолі зі своїм командиром, і юдейська сторожа схопили Ісуса. Вони зв’язали Його й повели спочатку до Анни, Каяфиного тестя. Каяфа був первосвящеником того року. 14Саме Каяфа раніше радив юдеям, що було б краще, якби один Чоловік помер за народ. Петро зрікається Ісуса (Мт. 26:69-70; Мк. 14:66-68; Лк. 22:55-57) 15Симон-Петро разом із іншим учнем ішов за Ісусом. Того другого добре знав первосвященик, тож він і зайшов у двір первосвященика разом з Ісусом. 16А Петро зостався зовні, коло воріт. Тоді другий учень, котрий добре був знайомий первосвященикові, сказав щось служниці і провів Петра. 17Служниця й каже Петрові: «Ти також один із учнів Цього Чоловіка?» А Петро відповів їй: «Ні!» 18Тим часом слуги й сторожа, назбиравши хмизу, розклали вогнище й стали гуртом коло нього, щоб погрітися, бо було холодно. Петро також стояв з ними й грівся. Допит Ісуса (Мт. 26:59-66; Мк. 14:55-64; Лк. 22:66-71) 19Первосвященик поцікавився в Ісуса про Його учнів і про Його вчення. 20І відповів Ісус: «Я завжди говорив відкрито перед людьми. Я завжди навчав у синагогах і храмі, де збираються всі юдеї, і ніколи нічого не приховував. 21Навіщо ж допитуєш Мене? Запитай тих, хто слухав Мене і чув, що Я казав. Вони, напевно, знають!» 22Коли Ісус це мовив, то один зі сторожі підійшов до Нього і вдарив Його, сказавши: «Як Ти смієш так відповідати первосвященикові?» 23Ісус же йому на те: «Якщо Я сказав щось не так, то що саме? А якщо Я сказав правду, то навіщо б’єш Мене?» 24Тоді Анна відіслав зв’язаного Ісуса до первосвященика Каяфи. Петро знову зрікається Ісуса (Мт. 26:71-75; Мк. 14:69-72; Лк. 22:58-62) 25Увесь цей час Симон-Петро грівся біля вогнища. Коли його запитали: «Чи й ти часом не з Його учнів?» — то він відрікся, мовивши: «Ні». 26Один із родичів того слуги первосвященика, якому Петро відтяв вухо, спитав: «Чи не тебе я бачив у саду разом з Ним?» 27Петро й цього разу відрікся, і тієї ж миті проспівав півень. Суд у Понтія Пилата (Мт. 27:1-2, 11-31; Мк. 15:1-20; Лк. 23:1-25) 28І повели Ісуса від Каяфи до палацу прокуратора. Було це рано вранці. Юдеї не схотіли заходити туди, щоб не осквернитися, і щоб можна було на свято їсти пасхальну їжу. 29Тож Пилат вийшов до них і спитав: «У чому ви звинувачуєте цього Чоловіка?» 30Вони йому відповіли: «Він злочинець, тому й привели ми Його до тебе!» 31Тоді Пилат сказав: «Заберіть Його і судіть самі, за вашим законом». Та вони мовили: «Але твій закон не дозволяє нам нікого засуджувати на смерть». 32І сталося так, як передрікав Ісус, коли говорив про те, якою смертю помре. 33Пилат повернувся до свого палацу й, покликавши Ісуса, запитав Його: «Ти — Цар Юдейський?» 34Ісус йому відповів: «Ти це від себе кажеш, чи інші тобі розповіли про Мене?» 35«Хіба я юдей? — Запитав Пилат. — Це Твої співвітчизники й первосвященики привели Тебе до мене. Що лихого Ти вчинив?» 36І відповів Ісус: «Моє Царство не належить цьому світові. Якби воно належало, то слуги Мої воювали б так, щоб не виданий би Я був юдеям. Та Царство Моє не звідси». 37Тоді Пилат мовив: «Отже, Ти Цар». «Це Ти сказав, що Я Цар, — відповів Ісус. — Народився ж Я і прийшов у цей світ заради того, щоб свідчити про істину. І кожен, хто на боці істини, прислухається до Мого Голосу». 38Пилат тоді й питає: «Що ж є істина?» І мовивши так, він знову вийшов до юдеїв і сказав: «Я не знаходжу ніякої провини за Цим Чоловіком. 39Та є у вас звичай, за яким я відпускаю когось із злочинців на Пасху. Чи хочете, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» 40Ті знову загукали: «Не Його відпусти, а Варавву!» Варавва ж був розбійником.

Ісус молиться за своїх учнів 1Мовивши так, Ісус звів очі до неба й сказав: «Отче, прийшов час: даруй славу Синові Своєму, щоб Син Твій зміг прославити Тебе. 2Ти дав Йому владу над всіма людьми, щоб Він дарував вічне життя тим, кого Ти Йому дав. 3Вічне життя в тому, щоб вони могли знати Тебе, Єдиного, Істинного Бога, й Ісуса Христа, Посланця Твого. 4Я прославив Тебе на землі і завершив те, що Ти доручив Мені зробити. 5А зараз даруй Мені славу разом з Тобою, Отче, славу, яку Я мав з Тобою ще до існування світу. 6Я показав, який Ти є тим людям, котрих Ти дав Мені від світу. Вони були Твоїми, але Ти дав їх Мені, і вони послухалися Твого слова. 7Зараз же вони знають, що усе, що Ти дав Мені, йде від Тебе. 8Я дав їм вчення, що Ти дарував Мені, і вони прийняли його. Вони зрозуміли істинно, що Я прийшов від Тебе й повірили, що Ти послав Мене. 9І Я молюся за них. Я не молюся за всіх людей, а лише за тих, кого Ти дав Мені, бо вони — Твої. 10Все, що Моє — Твоє, а Твоє — Моє, і Я прославився через них. 11Я йду до Тебе. Я вже не належу цьому світові, а вони залишаються в ньому. Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, Яке Ти дав Мені, щоб вони були єдиними — так, як Ми єдині. 12Коли Я був з ними, то оберігав їх ім’ям Твоїм, яке Ти дав Мені. Я захищав їх, і жоден із них не загинув, крім одного, котрий приречений був на загибель. Усе це збулося, як і було сказано у Святому Писанні. 13Тепер Я йду до Тебе, але молитву цю промовляю тут, поки перебуваю в цьому світі, щоб цим людям передалася радість Моя, і щоб мали вони радість досконалу. 14Я приніс їм слово Твоє, та люди зненавиділи їх, бо вони не належать цьому світові, як і Я не належу йому. 15Я не молюся за те, щоб Ти забрав їх зі світу. Я молюся за те, щоб Ти вберіг їх від лиха. 16Вони не належать світові цьому, як і Я йому не належу. 17Приготуй їх на служіння Тобі через служіння істині. Вчення Твоє — істина. 18Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. 19Я віддаю Себе Тобі на служіння від їхнього імені, щоб і вони могли повністю присвятити себе служінню Тобі. 20Та Я молю Тебе не лише за них, а також і за тих, хто вірить у Мене завдяки вченню, яке вони несуть для інших. 21Я молюся за те, щоб усі ці люди єднались у вірі й жили так, як Ти, Отче — в Мені, а Я — в Тобі. Нехай і вони будуть об’єднані з Нами, щоб світ повірив, що Я — Твій Посланець. 22Я приніс їм славу, що Ти дав Мені, щоб вони єдналися так, як Ми з Тобою. 23Я буду в них, а Ти — в Мені, щоб і вони могли стати єдиним цілим, щоб світ дізнався, що ти послав Мене, і полюбив їх так, як полюбив Мене. 24Отче, Я хочу, щоб ті, кого Ти дав Мені, були зі Мною там, де буду Я, щоб вони могли побачити славу Мою, що ти дав Мені, бо полюбив Мене, ще до створення світу. 25Отче Праведний! Світ не знає Тебе, та Я знаю Тебе, і вони знають, що Ти послав Мене. 26Я відкрив їм, який Ти є, і надалі відкриватиму, щоб та любов, якою Ти полюбив Мене, огорнула і їх, і щоб Я й надалі жив у їхніх серцях».

Продовження прощальної промови Ісуса 1«Я все це розповів вам, щоб не зневірилися ви у скрутну годину. 2Люди виженуть вас із синагоги, та прийде час, коли, вбивши когось із вас, вважатиме вбивця, що служив він Богу. 3Всі діятимуть так, бо ні Отця не пізнали Мого, ані Мене. 4І розповів Я вам про це, щоб згадали ви, коли прийде той час, що попереджав Я вас. А не сказав вам про це з самого початку через те, що був тоді ще з вами». Ісус говорить про Дух Святий 5«А зараз до Того вирушаю Я, Хто послав Мене, і жоден із вас не запитає Мене: „Куди Ти йдеш?” 6Зараз, коли Я вам усе це розповів, серця ваші сповнилися смутком. 7Та істинно кажу: для вас же ліпше буде, щоб Я пішов, інакше не прийде Помічник. Пішовши, Я пришлю Його до вас. 8І коли Він прийде, то виявить людям світу правду про гріх, праведність і суд. 9Він доведе людям, що вони грішні, бо не вірять у Мене. 10Він доведе як помилялися вони про праведність Господню. Я ж до Отця іду, і ви Мене вже не побачите. 11Він доведе, що є Божий суд, бо правителя світу цього вже засуджено. 12І ще багато чого хотів би Я вам сказати, та зараз іще не знесете ви всього того. 13Але як прийде Дух Істини, то направить вас до істинної правди, і не від Себе говоритиме Він, а скаже те, що почує. Він сповістить вас про прийдешнє. 14Він принесе Мені славу, бо візьме те, що належить Мені й відкриє його вам. 15Все, що належить Отцю Моєму, належить і Мені. Ось чому кажу Я, що візьме Він те, що Мені належить, і відкриє вам». Ваш смуток обернеться радістю 16«Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене». 17Тоді дехто з Його учнів почали казати один одному: «Що означають ці Його слова: „Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене?” Або ці: „Бо до Отця Я йду?”» 18І ще вони казали: «Що це за „згодом”, про що це Він говорить? Ми не розуміємо, що Він каже». 19Ісус знав, що вони хотіли Його запитати, тож мовив: «Ви сперечаєтеся поміж собою про те, що Я сказав: „Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене”. 20Істинно кажу вам: будете стогнати й голосити, а світ радітиме; сумуватимете, та смуток ваш обернеться радістю. 21Коли жінка народжує дитину, то терпить муки, бо прийшов її час, а як народить, то забуває про всі страждання, бо сповнена радістю, що людина прийшла у світ. 22Тож і ви засмучені зараз. Та Я знову побачу вас, і ви будете мати радість, і ніхто не зможе позбавити вас її. 23І не питатимете ви в той день у Мене нічого. Істинно кажу вам: хоча б що ви попросили в Отця в Моє ім’я, Він усе вам дасть. 24Та досі ви не просили ще нічого в Моє ім’я. Тож просіть, і все одержите, щоби радістю сповнилися серця ваші». Перемога над світом 25«Про все це Я розповідав вам притчами, щоб не відкривати істинне значення слів Моїх. Та прийде час, коли Я вже не говоритиму притчами, а просто повідаю вам про Отця. 26Того дня ви зможете просити в Моє ім’я, і Я вже не кажу, що проситиму за вас Отця. 27Бо Сам Отець вас любить за те, що ви любите Мене. Він любить вас за те, що ви повірили, що Я прийшов від Бога. 28Так, Я прийшов у цей світ від Отця, а зараз залишаю вас і повертаюся до Нього». 29І учні сказали Йому: «Ось зараз Ти говориш чітко й відверто і не розповідаєш притчами. 30Тепер ми знаємо, що Тобі все відомо, і навіть не маєш потреби, щоб Тебе хтось питав. І тому ми віримо, що Ти прийшов від Бога». 31І сказав Ісус: «То тепер ви вірите? 32Послухайте! Надходить час, і він уже прийшов, коли ви всі розійдетеся. Кожен повернеться до своєї домівки, а Мене залишите. Та Я не самотній, бо Отець Мій зі Мною. 33Розповів Я вам про все для того, щоб ви мали через Мене мир та спокій. У цьому світі ви страждатимете, та будьте мужні! Я переміг світ!»

Ісус, мов та лоза виноградна 1Ісус сказав: «Я є справжня лоза виноградна, а Отець Мій — виноградар. 2Він зрізує все галуззя, що не дає плодів. Він підрізає й чистить кожну гілку, що плід несе, і тоді вона ще більше плодоносить. 3Ви вже очистилися вченням, що приніс Я вам. 4Тож лишайтеся в Мені, а Я залишуся в вас. Галузка не спроможна сама собою плід давати, якщо вона не є лозою. Так і ви не зможете, якщо не будете в Мені. 5Я є лоза, а ви — галуззя. Той, хто перебуває в Мені, а Я в ньому, дає врожай багатий. А без Мене ви не зможете нічого вдіяти. 6Якщо ж хто не залишиться в Мені, то буде подібний до відрізаної галузки: її викинуть, і вона зів’яне. Люди збирають сухе галуззя, кидають його у вогонь і спалюють його. 7Якщо ви перебуватимете в Мені, і Моє вчення буде в вас, тоді просіть чого хочете — і матимете. 8І через те Отець здобуде славу, що ви дасте багатий врожай і станете Моїми учнями. 9Як полюбив Отець Мене, Я теж так полюбив вас. Живіть ж у Моїй любові! 10Якщо будете дотримуватися заповідей Моїх, то житимете в Моїй любові. Так само і Я виконував заповіді Отця Мого, і зараз залишаюся в Його любові. 11Я все це вам сказав, аби радість Моя була з вами і щоб ваша радість була повна. 12Ось заповідь Моя: щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив. 13Немає більшої любові, коли людина своє життя покладе за друга. 14Всі ви — Мої друзі, якщо виконуєте все, що Я вам заповідаю. 15Я більше не називаю вас слугами — слуга не відає, що господар його робить. Я назвав вас друзями, бо все довірив вам, що чув Я від Отця Свого. 16Ви Мене не вибирали, то Я вас вибрав Сам і призначив, щоб ішли ви й приносили плоди вічні. Тоді чого попросите в ім’я Моє, все матимете від Отця. 17Ось вам Мій Заповіт: любіть один одного». Попередження Ісуса Своїм учням 18«Якщо світ зненавидить вас, то пам’ятайте, що він іще раніше зненавидів Мене. 19Якби належали ви світу, він, як своїх, любив би вас. Але ви не належите світу, бо Я обрав вас зі світу, і тому світ вас ненавидить. 20І пам’ятайте, що Я сказав вам: „Слуга не важливіший за свого господаря”. Хто переслідує Мене, той переслідує і вас. Хто ж слухатиметься Мого вчення, той слухатиметься й вашого слова. 21Але люди робитимуть усе це вам з-за Мене, не знаючи Того, Хто послав Мене. 22Якби Я не прийшов і не став би говорити з ними, вони б ніякого гріха не мали, та зараз немає прощення їм за їхні гріхи. 23Той, хто ненавидить Мене, ненавидить й Отця Мого. 24Якби Я не робив перед людьми таких вчинків, яких більш ніхто не здійснював, гріха б вони не мали. Але вони побачили все, що зробив Я, та все ж ненавидять Отця і разом з Ним Мене. 25І все це сталося для того, щоб збулися слова, записані в їхньому Законі: „Мене ненавидять вони, та без причини”. 26Коли ж Я пришлю вам від Отця Помічника, що є Духом Істини і від Отця йде, то на Мою Він користь свідчитиме. 27Ви також свідчитимете про Мене людям, бо ви зі Мною були від самого початку».

Ісус заспокоює Своїх учнів 1«Нехай не тривожаться ваші серця, — мовив Ісус. — Продовжуйте вірити в Бога, та вірте також в Мене. 2У домі Отця Мого багато кімнат, і якби не так було, то Я б вам сказав. Я йду туди, щоб приготувати місце для вас. 3А коли піду й приготую, то повернуся й заберу вас з Собою, щоб ви були там, де Я. 4Куди Я піду, туди й ви шлях знаєте». 5Хома й каже тоді: «Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. Звідки нам знати шлях?» 6«Я є Шлях, Істина й Життя, — відповів Ісус. — І ніхто не прийде до Отця інакше, як через Мене. 7Якщо ви справді знали Мене, то знали й Отця Мого. І відтепер ви знаєте Його, ви бачили Його». 8Тоді Пилип мовив: «Господи, покажи нам Отця, і цього буде досить для нас». 9Ісус відповів: «Я був серед вас так довго, а ти, Пилипе, досі не знаєш Мене? Хто бачив Мене, той і Отця бачив. Як ти можеш казати: „Покажи нам Отця”. 10Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, а Отець у Мені? Слова, що кажу вам, ідуть не від Мене. Отець, Який є в Мені, вершить справи Свої. 11Повірте Мені, коли кажу, що Я є в Отці, а Отець в Мені. Якщо ж ні, то повірте в Мене за чудесні справи Мої. 12Істинно кажу вам: хто вірить у Мене, зможе здійснити те ж, що й Я. Так! Він здійснить навіть більше, бо Я йду до Отця Свого. 13І як попросите ви щось здійснити в ім’я Моє, Я здійсню те. Я зроблю це, щоб слава Отця явилася через Сина Його. 14Якщо попросите чогось в Моє ім’я, те Я виконаю». Ісус обіцяє пришестя Святого Духа 15«Якщо любите Мене, то виконуватимете Мої заповіді. 16І Я проситиму Отця, а Він дасть вам іншого Помічника, який буде з вами вічно. 17Це Дух Істини, якого світ не може прийняти, бо не бачить і не знає його. Ви ж його знаєте, бо він живе з вами і буде жити в вас. 18Я не залишу вас сиротами, та повернуся до вас. 19Іще трохи, і світ уже не побачить Мене, ви ж бачитимете Мене, бо Я живу і ви будете жити. 20І того дня ви дізнаєтеся, що Я в Отці Своєму, а ви в Мені, а Я в вас. 21Хто приймає Мої заповіді й дотримується їх, той справді любить Мене, а хто любить Мене, того й Отець Мій полюбить, і Я любитиму того і явлюся йому». 22І спитав Його Юда, але не Іскаріот: «Господи, як же це так, що Ти лише нам явишся, а не світові?» 23Ісус мовив у відповідь: «Хто любить Мене, той слідуватиме вченню Моєму, і Отець любитиме того. І Ми прийдемо до Нього й будемо з Ним. 24Хто ж не любить Мене, той не слідує вченню Моєму. І слово, що ви чуєте, йде не від Мене, воно належить Отцю Моєму, Який послав Мене. 25І все це Я вам казав, поки був разом з вами. 26Та й Помічник, Дух Святий, Якого Отець пошле в ім’я Моє, навчить вас усього. Він нагадає вам усе, що Я казав. 27Живіть у злагоді. Я залишаю вам мир, та не так, як світ його дає! Нехай не тривожаться серця ваші й не страхаються. 28Ви чули, як Я казав вам, що залишаю вас, але повернуся знову. Якби ви Мене любили, то зараз би раділи, що до Отця Я йду, тому що Він величніший за Мене. 29Я сказав вам про це зараз, перш ніж воно трапиться. А коли це станеться, ви зможете пересвідчитися й повірите. 30Недовго вже говоритиму Я з вами, бо йде правитель світу цього, але він не має влади наді Мною. 31І всі ці події відбуваються для того, щоб світ узнав, як люблю Я Отця. І чиню так, як наказав Отець Мені. Вставаймо ж і ходімо разом звідси».

Таємна вечеря. Ісус обмиває ноги Своїм учням 1Було це перед святом Пасхи. Ісус знав, що настала година Йому покинути цей світ і піти до Отця Свого. Він завжди любив тих, хто був з Ним у світі, та час прийшов показати їм, що любов ця до них була безмежною. 2То сталося під час вечері, коли диявол уже переконав Юду, сина Симона Іскаріота, зрадити Ісуса. 3Ісус знав, що Отець дав Йому владу над усім, і що прийшов Він від Бога й повертався до Нього. 4Він підвівся з-за столу, зняв з Себе верхній одяг, узяв рушника і підперезався ним. 5Тоді налив води у миску і почав мити Своїм учням ноги й витирати їх рушником, яким був підперезаний. 6Коли Ісус підійшов до Симона-Петра, той запитав Його: «Господи, невже Ти будеш мити мені ноги?» 7У відповідь Ісус мовив: «Ти не розумієш зараз, що Я роблю, а зрозумієш пізніше». 8Петро сказав Йому: «Ти ніколи не митимеш ніг моїх!» На те Ісус відповів: «Якщо Я не обмию їх, то не матимеш ти місця поруч зі Мною». 9«Господи, — попросив Симон-Петро, — обмий не лише ноги, а й руки мої і голову!» Тоді Ісус до нього й каже: 10«Тому, хто обмився, лише ноги обмити треба, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі». 11Він знав того, хто зрадить, тому й сказав так: «Ви чисті, та не всі». 12Скінчивши обмивати ноги, Ісус знову вдягнувся і, повернувшись на Своє місце за столом, мовив: «Чи розумієте ви, що Я для вас зробив? 13Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і маєте рацію, бо це Я. 14-15Тож якщо Я, Господь і Вчитель, обмив ноги вам, то вам належить обмивати ноги один одному. Я подав вам приклад, щоб ви могли служити іншим так, як і Я служив вам. 16Істинно кажу вам: жоден слуга не важливіший за свого господаря, так і Посланець не більший від Того, Хто Його послав. 17Якщо знатимете це, то щасливі будете, виконуючи такі правила. 18Я не кажу про вас усіх. Я знаю тих, кого вибрав. Та мусить збутися те, що написано у Святому Писанні: „Той, хто хліб їв зі Мною, повернувся проти Мене”. 19Я кажу вам про це зараз, перш ніж це збудеться, а коли воно збудеться, ви повірите: Я — Сущий. 20Істинно кажу вам, хто приймає Мого посланця, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає і Того, Хто Мене послав». Ісус виявляє зрадника (Мт. 26:20-25; Мк. 14:17-21; Лк. 22:21-23) 21Мовивши це, Ісус сильно стурбувався і сказав відверто: «Істинно кажу вам: серед вас є один, хто зрадить Мене». 22Та Його учні почали дивитися один на одного, не розуміючи, про кого Він каже. 23Один з Його учнів, той, котрого Ісус любив, був поруч з Ісусом за столом. 24Симон-Петро кивнув йому, щоб той спитав, про кого це Ісус мовив. 25Той, нахилившись близько до Ісуса, запитав: «Господи, хто він?» 26І відповів Ісус: «Це той, для кого Я вмочу скибку хліба в миску». Тоді Він вмочив хліб у миску й подав його Юді, сину Симона Іскаріота. 27І лише Юда взяв той хліб, як сатана увійшов у нього. Тоді мовив Ісус до Юди: «Роби швидше те, що збираєшся зробити». 28Та ніхто з тих, хто сидів поруч за столом, не зрозумів, чому Він так сказав Юді. 29Через те, що Юда мав скриньку для грошей, одні думали, що Ісус сказав йому купити все, що потрібно для свята, інші, що Він велів роздати трохи грошей бідним. 30Юда взяв шматок хліба в Ісуса і відразу вийшов. Була ніч. Любіть одне одного 31Після того, як Юда вийшов, Ісус мовив: «Прийшов час Сину Людському здобути славу, яка належить Йому, а через Нього і Бог прославиться. 32Оскільки Бог здобуває славу через Нього, то й Син Людський прославиться через Бога. І Бог незабаром прославить Його. 33Діти мої, вже не довго Я буду з вами, а потім ви шукатимете Мене. Це буде так, як Я сказав юдеям: „Ви не зможете піти туди, куди йду Я”. Так і вам Я кажу. 34Я даю вам нову заповідь: любіть один одного. Як Я вас полюбив, ви повинні любити один одного. 35Всі знатимуть, що ви Мої учні, якщо ви любитимете один одного». Ісус говорить, що Петро зречеться Його (Мт. 26:31-35; Мк. 14:27-31; Лк. 22:31-34) 36«Господи, куди ж Ти йдеш?» — спитав Симон-Петро. «Ти не можеш іти за Мною, куди Я йду, а пізніше — йтимеш», — відповів Ісус. 37Петро знову запитав: «Господи, чому я зараз не можу йти? Я за тебе життя покладу». 38Ісус відповів: «Чи й насправді ти покладеш своє життя? Істинно кажу тобі: ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене».

Помазання Ісуса (Мт. 26:6-13; Мк. 14:3-9) 1За шість днів до Пасхи Ісус подався до Віфанії, де жив Лазар, якого Він воскресив із мертвих. 2Там Йому приготували вечерю, і Марта прислуговувала за столом. Серед тих, хто з Ним вечеряв, був і Лазар. 3Марія взяла глечик, де було з півлітра дорогоцінних пахощів, зроблених із справжнього нарду, облила ними Ісусові ноги, витерла їх своїм волоссям, і чудовий аромат мирра наповнив увесь дім. 4Один із Ісусових учнів, Юда Іскаріот, який мав Його зрадити, сказав: 5«Чому було б ці пахощі не продати за триста срібних монет і не роздати гроші бідним?» 6Юда мовив це не тому, що дбав про бідних, а тому, що був злодієм. Він завідував скринькою з пожертвуваннями і крав гроші звідти. 7«Залиш її! — Сказав Ісус. — Нехай вона робить свою справу, бо прийшов час приготувати Мене для поховання. 8Бідні завжди будуть з вами, а Я — ні». Змова проти Лазаря 9Багато юдеїв, дізнавшись, що Ісус у Віфанії, прийшло на свято, щоб побачити Його. Вони хотіли побачити й Лазаря, якого Ісус воскресив із мертвих. 10Тоді головні священики змовилися вбити й Лазаря. 11Бо через нього багато юдеїв кидали своїх вождів і починали вірити в Ісуса. Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар (Мт. 21:1-11; Мк. 11:1-11; Лк. 19:28-40) 12-13Наступного дня великий натовп людей прийшов до Єрусалиму на Пасхальне свято. Почувши, що Ісус має там бути, люди взяли пальмове гілля й пішли зустрічати Його, вигукуючи: «Осанна! Благословенний Той, Хто приходить в ім’я Господнє! Благословенний будь, Царю ізраїльський!» 14Знайшовши віслюка, Ісус сів на нього, як було написано у Святому Писанні: 15«Не бійся, місто Сіонське! Ось Цар твій їде верхи на віслюкові». 16Спочатку Його учні не зрозуміли цього, та після вознесіння Ісуса до слави, вони згадали, що саме так було написано про Нього у Святому Писанні, і що саме так усе і трапилося з Ним. 17Ті, хто був з Ісусом, коли Він воскресив Лазаря з мертвих і звелів йому вийти з могили, почали всім розповідати про те, що сталося. 18Через те й натовп пішов Йому назустріч, бо всі почули, що саме Він здійснив це чудо. 19Тоді фарисеї почали говорити поміж собою: «Ви бачите, нам так і не вдасться щось зробити! Он гляньте, здається, що весь світ пішов за Ним!» Ісус говорить про життя і смерть 20Серед тих, хто прийшли поклонитися Господу на Пасху, були греки. 21Вони підійшли до Пилипа з Вефсаїди, що в Ґалилеї, і мовили: «Добродію, ми хочемо побачити Ісуса». Пилип пішов до Андрія і сказав йому про це. 22Тоді Андрій разом з Пилипом пішли й розповіли про все Ісусові. 23Тоді Ісус відповів їм: «Час прийшов для Сина Людського прославитися. 24Істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в ґрунт і не загине, то залишиться одне. Коли ж воно впаде в ґрунт і загине, то принесе багато зерен і дасть добрий врожай. 25Той, хто любить власне життя, загубить його, хто ж охоче віддає своє життя в цьому світі, той збереже його для вічного життя. 26Хто служить Мені, має йти слідом, і там, де Я перебуватиму, буде й слуга Мій. Того, хто служить Мені, шануватиме і Отець Мій». Ісус говорить про Свою смерть 27«Зараз Я стурбований. Що Мені сказати? Можливо, такі слова: „Отче, врятуй Мене від цього часу страждань”. Ні, тому, що саме заради цих страждань Я й прийшов. 28Отче, нехай станеться те, що принесе Тобі славу». І почувся Голос з неба: «Я вже прославив ім’я Своє і ще прославлю». 29Тоді з натовпу, який був там, ті, хто чув це, почали казати, що то був грім. Деякі з них казали: «То Ангел говорив з Ним!» 30І відповів Ісус: «Не для Мене той голос пролунав, а для вас. 31Судний час прийшов для цього світу, і скинуто буде його правителя. 32І коли Я вознесуся над землею, то приверну всіх людей до Себе». 33Він так сказав, щоб показати, яку смерть має прийняти. 34І тоді народ Йому відповів: «Наш Закон каже, що Христос житиме вічно, то як же ти можеш говорити, що Син Людський вознесеться? І хто ж Він, Син Людський?» 35І мовив Ісус: «Світло ще не довго буде з вами. Ідіть, поки Світло маєте, щоб темрява не застала вас, бо той, хто ходить у пітьмі, не знає, куди йде. 36Вірте у Світло, поки Світло з вами, бережіть віру в Нього, щоб стати синами Світла». Мовивши це, Ісус пішов геть і сховався від людей. Юдеї відмовляються повірити в Ісуса 37Хоча Ісус і здійснив усі ці дива в присутності людей, вони однак не вірили Йому. 38Бо здійснилося сказане пророком Ісаєю: «Господи, хто повірив у те, що ми сказали? Хто бачив силу Господню?» 39Через те вони не могли повірити, бо Ісая сказав ще й таке: 40«Бог зробив людей сліпими, а серця їхні кам’яними, щоб вони не могли бачити очима і розуміти серцем своїм, щоб не могли вони звернутися до Господа й отримати зцілення від Нього». 41Ісая сказав так, бо бачив Його славу і говорив про Нього. 42Та багато людей, навіть дехто з юдейських правителів, повірили в Ісуса. Однак, боячись фарисеїв, вони не могли відкрито признатися в цьому, щоб їх не вигнали з синагоги. 43Вони любили мирську хвалу більше, ніж хвалу Божу. Людей судитимуть за вченням Ісусовим 44І мовив Ісус на весь голос: «Хто вірить у Мене, той справді вірить і в Того, Хто послав Мене. 45А хто Мене бачить, той бачить і Того, Хто послав Мене. 46Я прийшов у цей світ як Світло, щоб жоден, хто вірить у Мене, не залишався б у темряві. 47Якщо ж хто почує Мої слова, та не коритиметься їм, то Я йому не суддя, бо не судити світ Я прийшов, а врятувати його. 48Хто Мене не визнає і не приймає слова Мої, тому буде інший суд: ті слова, яким Я навчав, будуть йому суддею в Останній день. 49Бо говорю Я не від Себе. Отець, Який послав Мене, дав Мені заповідь, як і чого Я маю навчати. 50І Я знаю, що Його наказ приносить вічне життя. Тож Я кажу те, що Отець велів Мені».

Смерть Лазаря 1У місті Віфанії, де жили Марія та її сестра Марта, мешкав собі чоловік на ім’я Лазар, який захворів. 2Марія була тією самою жінкою, яка помазала запашною олією Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Хворий Лазар був її братом. 3Сестри послали переказати Ісусу: «Господи, Твій близький друг хворіє». 4Почувши це, Він сказав: «Ця хвороба не смертельна, вона — для слави Божої, щоб Син Божий прославився через неї». 5Ісус любив і Марту, і сестру її, і Лазаря. 6-7Довідавшись, що Лазар занедужав, Він побув іще два дні там, де застала Його ця звістка, а потім сказав Своїм учням: «Ходімо знову в Юдею». 8Тоді учні звернулися до Нього: «Вчителю, юдеї тільки-но хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?» 9На те Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин має день? Якщо людина вдень ітиме дорогою, то не спотикатиметься, бо їй світитиме світло світу цього. 10Якщо ж уночі ітиме, то спотикатиметься, бо немає світла, яке б допомогло цій людині бачити». 11Сказавши так, Ісус додав: «Наш друг Лазар заснув, та Я піду й розбуджу його». 12Учні Його відповіли: «Господи, якщо він заснув, то буде все гаразд, і він видужає». 13Але Ісус говорив про смерть Лазаря, а вони думали, що Він каже про звичайний сон. 14Тоді Ісус відверто мовив: «Лазар помер. 15Я ж радий, що Мене там не було. І Я радий за вас, бо зможете тепер піти туди й пересвідчитися, й повірити в Мене. А зараз ходімо до нього». 16Тоді Хома, на прізвисько Близнюк, звернувся до всіх учнів: «Ходімо й ми разом з Ісусом і помремо з Ним разом». Ісус у Віфанії 17Прийшовши до Віфанії, Ісус довідався, що Лазар уже чотири дні лежав у могилі. 18-19Віфанія розташована кілометрів за три від Єрусалиму, й багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб розділити з ними печаль з приводу смерті брата та втішити їх. 20Почувши, що прийшов Ісус, Марта пішла Його зустрічати, а Марія в цей час залишалася вдома. 21І сказала Марта Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би. 22Я знаю, що навіть зараз, хоч би чого б Ти попросив у Бога, Він дасть Тобі». 23І відповів їй Ісус: «Твій брат воскресне». 24Марта тоді каже: «Я знаю, що він повстане у воскресіння останнього дня». 25«Я є воскресіння і життя! — Сказав Ісус. — Хто вірить у Мене, хоч і вмре, буде жити. 26І жоден, хто живе й вірить у Мене, не помре ніколи. Чи ти віриш цьому?» 27«Так, Господи! — Сказала вона. — Я вірю, що Ти Христос, Син Божий, Котрий мав прийти у світ». 28Промовивши це, вона пішла й покликала свою сестру Марію і сказала їй нишком: «Учитель уже тут, Він тебе кличе». 29Почувши це, Марія відразу підвелася й пішла до Нього. 30На той час Ісус іще не прийшов до селища, а був там, де Марта зустріла Його. 31Юдеї, які були в домі і втішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, подумали, що йде вона до могили плакати, й пішли за нею. 32Прийшовши на те місце, де був Ісус, і побачивши Його, Марія впала до ніг Його і сказала: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би». 33Ісус був глибоко схвильований її горем, тим, як вона побивається і як плачуть юдеї, які прийшли разом з нею. 34Ісус запитав: «Де ви його поклали?» «Господи, — відповіли Йому, — йди подивись». 35Ісус заплакав. 36Тоді юдеї почали казати: «Подивіться, як Він любив Лазаря!» 37Та деякі обізвалися: «Цей Чоловік, Який зробив сліпого зрячим, чи не міг би Він й Лазаря захистити від смерті?» Ісус повертає Лазаря до життя 38І знову Ісус, зворушений до глибини душі, пішов до могили. То була печера, вхід до якої був завалений каменем. 39Ісус сказав: «Заберіть цей камінь». Та Марта, сестра померлого відповіла Йому: «Господи, зараз уже відгонить, бо пройшло чотири дні, як він помер». 40Ісус промовив: «Хіба не казав Я тобі, що якщо повіриш, то бачитимеш Божу славу?» 41Тож вони відкотили камінь. Ісус, підвівши очі вгору, мовив: «Отче, дякую Тобі, що почув Мене. 42Я знаю, що Ти завжди чуєш Мене, та Я казав це заради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що саме Ти послав Мене». 43Мовивши так, Він голосно покликав: «Виходь, Лазарю!» 44І вийшов померлий, і руки й ноги його були сповиті полотном, і обличчя загорнуте. Тоді Ісус звернувся до всіх: «Розповийте його, і нехай собі йде». Змова проти Ісуса (Мт. 26:1-5; Мк. 14:1-2; Лк. 22:1-2) 45Багато юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що Ісус здійснив, повірили в Нього. 46Та деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про все, що зробив Ісус. 47Тоді первосвященики й фарисеї, зібравши Синедріон сказали: «Що нам робити? Цей Чоловік творить багато чудес! 48Якщо ми дозволимо Йому діяти так і далі, то всі повірять у Нього, і прийдуть римляни, зруйнують наш храм і знищать народ». 49Але один із них, на ім’я Каяфа, котрий у той рік був первосвящеником, мовив: «Ви нічого не знаєте, 50і не розумієте, що для вас буде краще, якщо один Чоловік загине за людей, ніж якщо весь народ буде знищено». 51-52І сказав це він не від себе. Оскільки Каяфа був первосвящеником того року, він пророкував, що Ісус помре за людей, і не лише заради юдейського народу, а щоб об’єднати всіх дітей Божих, розкиданих по світу. 53І з того самого дня юдейські лідери стали шукати зручну нагоду, щоб убити Ісуса. 54Тоді Він перестав відкрито ходити серед юдеїв, а подався звідти до міста Єфраїма, розташованого неподалік від пустелі, і залишався там зі Своїми учнями. 55Надходило свято юдейської Пасхи, і багато людей з усіх країв подалося до Єрусалиму, щоб виконати обряд очищення перед Пасхою. 56Вони шукали Ісуса і питали один одного, стоячи в храмі: «Як ви вважаєте, чи прийде Він на свято?» 57Та головні священики і фарисеї віддали наказ: якщо хтось довідається, де перебуває Ісус, то повинен негайно повідомити про це, щоб Його могли схопити.

Пастух і його вівці 1Ісус сказав: «Істинно кажу вам: хто заходить до овечого загону не через хвіртку, той злодій і грабіжник, бо він хоче покрасти овець. 2Хто ж йде через браму, той вівчар своєї отари. 3Сторож відчиняє йому ворота, а вівці слухаються його голосу. Він кличе кожну свою вівцю по імені і виводить їх із загону. 4Коли ж виведе, то йде попереду, а вівці йдуть слідом, бо знають його голос. 5Та ніколи вони не підуть за незнайомцем, швидше повтікають від нього, не знаючи його голосу». 6Ісус розповів їм цю притчу, та ніхто не зрозумів, що Він казав. Ісус — добрий Пастир 7І знову Ісус мовив: «Істинно кажу вам: Я і є ті ворота для овець. 8Всі ж, хто приходив до Мене — то злодії і грабіжники. Але вівці їх не слухалися. 9Я і є ті ворота, і якщо хтось увійде через Мене, то матиме спасіння. Він увійде і вийде, знайшовши те, що йому потрібно. 10Злодій приходить, щоб грабувати, вбивати й руйнувати. Я ж прийшов, щоб люди мали життя і мали його вдосталь. 11Я — добрий пастух. А добрий пастух і життя віддасть за овець. 12Наймит — то не пастух, і вівці не належать йому. Побачивши вовка, він кидає овець і тікає геть. Вовк нападає на отару, й вівці кидаються врозтіч. 13Наймит тікає, бо його просто найняли, і йому однаково, що станеться з вівцями. 14Я — добрий пастух. Я знаю своїх овець, і вони знають Мене. 15Так само, як Отець знає Мене, а Я знаю Отця Свого, і життя Своє Я віддам за овець. 16Я маю ще й інших овець, що не з цієї отари. І Я маю привести їх сюди, щоб вони чули голос Мій і стали єдиною отарою з одним пастухом. 17Через те Отець і любить Мене, що Я віддаю життя Своє, щоб потім здобути його знову. 18Ніхто не забирає його в Мене, Я Сам віддаю його з власної волі. Я маю владу віддати життя й одержати його знову, бо маю заповідь таку від Отця Свого». 19Після цих слів юдеї знову розділилися в суперечці. 20Багато хто з них казав: «Він навіжений, то біс змусив Його втратити глузд. Навіщо ви Його слухаєте?» 21Інші заперечували: «То не навіженого слова. Чи може навіжений сліпого зробити зрячим?» Юдеї проти Ісуса 22Тим часом прийшло в Єрусалим свято Відновлення. Стояла зима. 23Ісус походжав у храмі по Соломоновому ґанку. 24Навколо Нього зібралися юдеї, та почали казати: «Як довго Ти триматимеш нас у непевності? Якщо Ти Христос, то скажи нам відверто». 25Ісус відповів: «Я вам уже казав, але ви не повірили. Все, що Я здійснюю в ім’я Отця Свого, свідчить на Мою користь. 26Та ви не вірите, бо не належите до Моєї пастви. 27Ті ж, хто належить, слухаються голосу Мого. Я знаю їх, і вони йдуть за Мною. 28І дарую Я їм вічне життя. Вони ніколи не помруть, і ніхто їх не вирве з рук Моїх. 29Мій Отець, Який дав їх Мені, — величніший за всіх. Тож ніхто не зможе вкрасти тих, хто йде за Мною з рук Отця Мого. 30Отець Мій і Я — єдині». 31Знову юдеї почали братися за каміння, щоб побити Його. 32А Ісус мовив: «Багато добрих справ зробив Я перед очима вашими в ім’я Отця Мого. За котру ж із тих добрих справ ви хочете побити Мене камінням?» 33Тоді юдеї відповіли Йому: «Не за добрі вчинки ми хочемо побити Тебе камінням, а за те, що ганьбиш Бога, за те, що Ти, простий смертний, намагаєшся Себе за Бога видати». 34І сказав Ісус: «Хіба не написано у вашому Законі: „Я сказав, що ви боги?” 35-36Отже, тих, до кого прийшло слово Боже, Він назвав „богами”, а Святе Писання не відкинеш. Ви ж на Того, Кого Отець освятив і послав у світ, кажете: „Ти ганьбиш Бога”. І то лише тому, що Я сказав: „Я — Син Божий”. 37Якщо Я не роблю того, що Отець Мій звелів Мені робити, тоді не вірте Мені. 38Навіть якщо ви не вірите в Мене, то повірте хоча б у діла Мої. Так ви дізнаєтесь і зрозумієте, що Отець Мій — у Мені, а Я — в Отці Своєму». 39Юдеї знову хотіли схопити Його, та не змогли цього зробити, бо Ісус не дався їм у руки. Ісус по той бік ріки Йордан 40Ісус знову вирушив на інший бік Йордану, на те місце, де раніше Іоан хрестив людей. Він залишався там, і 41багато людей приходило до Нього, кажучи: «Іоан не здійснював ніяких чудес, та все, що казав він про цього Чоловіка — правда!» 42І багато з тих, хто був там, повірили в Нього.

Ісус зціляє сліпого від народження 1По дорозі Ісус побачив чоловіка, який був сліпий від народження. 2Учні спитали: «Вчителю, хто згрішив: він сам чи його батьки, бо він народився сліпим?» 3Ісус тоді відповів: «Ні він, ані батьки його. Він народився сліпим заради того, щоб Бог виявив Свою силу, коли він зцілиться. 4Поки ще день, ми маємо виконувати волю Того, Хто послав Мене. Коли ж настане ніч, ніхто не може працювати. 5Поки Я є у світі, Я — Світло світу». 6-7Мовивши це, Він сплюнув на землю, тоді змішав слину з землею, помастив цим очі сліпого і сказав: «Йди й умийся в купальні Силоам» (що означає «посланець»). Тож він пішов, умився й повернувся зрячий. 8Тоді сусіди й усі, хто звик бачити його жебраком, запитали: «Чи не той це чоловік, який сидів тут старцем?» 9Одні стверджували: «Так, це він!» Інші казали: «Ні, він лише схожий на того!» Він же сам сказав: «Я саме той сліпий». 10І тоді його запитали: «Як же ти прозрів?» 11На те він відповів: «Чоловік, ім’я Якого Ісус, змішав слину Свою з землею, помазав цим мої очі й мовив до мене: „Іди й умийся в Силоамі”. Я пішов, умився там, після чого й прозрів». 12Тоді його запитали: «Де ж той Чоловік?» А він відповів: «Я не знаю». Фарисеї допитують чоловіка, який прозрів 13І привели того чоловіка, що раніше був сліпим, до фарисеїв. 14(А відбулося все це, коли Ісус змішав слину з землею, і коли прозрів сліпий, у суботу). 15І знову фарисеї питали його, як це сталося, що він прозрів. І той відповів: «Він помазав мені очі грязивом, я вмився і зараз бачу». 16Деякі фарисеї почали казати: «Цей Чоловік не від Бога, бо не дотримується Закону про суботу». Та інші сказали: «Чи може грішник чинити такі чудесні діла?» Тож серед них виникла суперечка. 17Тоді вони знову звернулися до сліпого: «Що ти можеш сказати про Чоловіка, Який повернув тобі зір?» І той відповів: «Він — пророк». 18-19Та юдейські правителі не вірили, що цей чоловік був сліпим і враз прозрів. Тож покликали його батьків і запитали: «Чи це ваш син — про кого кажете, що він народився сліпим? То як же він став зрячим?» 20Його батьки відповіли: «Ми знаємо, що це наш син, і що народився він сліпим. 21Але ми не знаємо ні як сталося, що він може тепер бачити, ані того Чоловіка, Який повернув йому зір. Запитайте в нього! Він уже достатньо дорослий і може розповісти про себе сам». 22Його батьки сказали так, бо боялися юдейських правителів, які попередньо змовилися, що як хтось визнає Ісуса Христом, то вони того виженуть із синагоги. 23Тому й сказали батьки: «Він уже дорослий. Запитайте в нього!» 24Тоді юдейські правителі вже вдруге покликали чоловіка, який прозрів, і знову звернулися до нього: «Заклинаємо тебе, скажи правду перед Богом. Ми знаємо, що той Чоловік — грішний». 25І він відповів: «Я не знаю, грішний той Чоловік, чи ні. Я знаю лиш одне: я був сліпий, а зараз бачу!» 26Тоді вони запитали: «Що Він тобі зробив? Як Він повернув тобі зір?» 27«Я ж уже вам розповідав, — відповів він, — але ви не слухали мене! То навіщо ж ви знову хочете почути це? Чи, може, теж хочете стати Його учнями?» 28Тоді, намагаючись образити його, вони сказали: «Це ти Його учень, а ми — Мойсеєві учні. 29Ми знаємо, що Бог розмовляв з Мойсеєм, та не знаємо, звідки цей Чоловік». 30А прозрілий відповів їм: «Дивина, що ви не знаєте, звідки Він, адже Він повернув мені зір! 31Ми знаємо, що Бог не слухає того, що кажуть грішники. Він слухає лише благовірних, тих, хто виконує Його волю. 32Ще ніколи не чувано, щоб хтось дав зір людині, народженій сліпою. 33Якби цей Чоловік не був від Бога, то не зміг би зробити такого». 34Тоді фарисеї розгнівалися й сказали: «Ти завжди був грішником і народжений увесь у гріху, а тепер намагаєшся повчати нас?» І вони вигнали його з синагоги. 35Ісус, почувши, що вони вигнали цього чоловіка з синагоги, знайшов його і мовив: «Чи віриш ти у Сина Людського?» 36Тож прозрілий спитав Його: «А Хто ж Він, Господи? Скажи мені, щоб я міг повірити в Нього». 37Тоді Ісус і каже: «Ти Його вже бачив, це Той, з Ким ти розмовляєш зараз». 38«Я вірю, Господи!» — сказав чоловік і впав перед Ним на коліна. 39Ісус продовжував: «Я прийшов у цей світ судити його: щоб сліпі прозріли, а ті, хто вважають, що вони зрячі, осліпли». 40Дехто з фарисеїв, які були з Ним, почувши це, мовили: «Невже Ти маєш на увазі, що ми сліпі?» 41А Ісус їм відповів: «Якби ви були сліпі, то не були б винні в гріхах. Ви ж кажете: „Ми зрячі”. Отож і гріхи ваші залишаються з вами».

Звинувачення жінки в перелюбі 1Ісус вирушив на Оливну гору. 2Рано-вранці наступного дня Він знову пішов у храм. Коли усі люди посходилися до Нього, Він сів і почав навчати. 3-4Книжники й фарисеї привели жінку, яку спіймали під час перелюбу, поставили її перед людьми й сказали Йому: «Вчителю, цю жінку якраз застали, коли вона чинила перелюб. 5Закон Мойсеїв наказує нам закидати таких жінок камінням. А що Ти на це скажеш?» 6Вони говорили так, щоб випробувати Ісуса й використати Його відповідь проти Нього Самого. Ісус же нахилився й почав писати щось пальцем на землі. 7А вони не переставали питати. Тоді Він устав і мовив до них: «Той серед вас, хто без гріха, нехай перший кине в неї камінь». 8Знову, нахилившись, Він почав писати по землі. 9Почувши ці слова, всі почали розходитися: спочатку старші, а за ними й молодші. Зосталися лише Ісус та жінка, яка стояла перед Ним. 10Підвівшись, Ісус мовив до неї: «Жінко, де ж усі, хто обвинувачували тебе? Чи жоден із них не визнав тебе винною?» 11«Жоден, Добродію», — відповіла вона. «То й Я не виню тебе, — сказав Ісус. — Іди собі й більше не гріши!» Ісус — Світло світу 12Пізніше Ісус знову розмовляв з людьми. Він так їм казав: «Я — Світло світу. Той, хто слідом іде за Мною, ніколи не йтиме у темряві, бо Світло, що несе життя, завжди буде з ним». 13І сказали Йому фарисеї: «Ти свідчиш Сам про Себе, і тому ці свідчення не істинні». 14Ісус відповів їм: «Якщо Я свідчу Сам про Себе, Мої свідчення істинні, бо Я знаю, звідки прийшов, і куди йду, а ви не знаєте, звідки Я прийшов чи куди Я іду. 15Ви, люди, судите Мене так, як судите будь-яку іншу людину. Я ж не суджу нікого. 16Та якщо Я судитиму, то Мій суд буде істинний, оскільки, коли Я суджу, Я не один, а Отець, Який послав Мене, зі Мною і судитимемо Ми разом. 17Адже написано в Законі вашому, що коли двоє свідчать одне й те саме, то їхні свідчення — істинні. 18Я свідчу Сам про Себе, та Отець, Який послав Мене, свідчить про Мене». 19Тоді Його спитали: «Де ж Твій Отець?» Ісус відповів: «Ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого. Якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого». 20Промовляв Він ці слова, коли навчав у храмі, стоячи біля скарбниці. Й ніхто Його не схопив, бо час Його тоді ще не прийшов. Юдеї не розуміють Ісуса 21І знову Ісус промовив до них: «Я залишу вас, і ви будете шукати Мене, але помрете в гріху своєму, і не зможете прийти туди, куди Я йду». 22Тоді юдеї почали питати один одного: «Ви думаєте, Він уб’є Себе? Бо сказав Він: „Ви не можете прийти туди, куди Я йду”». 23І тоді Ісус мовив: «Ви всі народилися на землі, та Я — посланий небом. Ви належите цьому світові, а Я — ні. 24І тому Я кажу, що ви всі помрете грішні. Так, ви помрете з гріхами своїми, якщо не повірите, що Я — Сущий». 25Люди запитали Його: «Хто ж Ти є?» Ісус відповів: «Я є Той, про Кого Я говорив вам з самого початку. 26Я міг би багато чого сказати, щоб осудити вас, але Я кажу людям лише те, що чув від Того, Хто послав Мене. Та Він говорить тільки істину». 27Люди не знали, що Ісус говорить про Отця Свого. 28Та Він продовжував: «Коли вознесете Сина Людського, тоді пізнаєте, що Я — Сущий. Я нічого не роблю від Себе Самого, Своєю волею, а кажу лише те, чого Отець навчив Мене. 29Той, Хто послав Мене, — зі Мною. Він Мене не покинув, бо Я завжди виконую Його волю». 30Почувши ці слова, багато людей повірили в Нього. Ісус говорить про звільнення від гріхів 31Тоді Ісус почав говорити тим юдеям, які повірили в Нього: «Якщо ви будете дотримуватися Мого вчення, то насправді станете учнями Моїми. 32Ви пізнаєте істину, й вона принесе вам визволення». 33І сказали Йому юдеї: «Ми — Авраамові нащадки. Ми ніколи не були нічиїми рабами! То що Ти маєш на увазі, коли говориш, що ми будемо вільні?» 34Ісус відповів: «Істинно кажу вам: кожен, хто грішить — раб гріха. 35Раб не житиме вічно в родині господаря, але Син завжди залишатиметься з сім’єю. 36Тож якщо Син звільнить вас, ви будете справді вільні. 37Я знаю, що ви Авраамові нащадки, але ви прагнете вбити Мене, оскільки не можете прийняти Моє вчення. 38Я розповідаю вам про те, що бачив в Отця Свого, ви ж робите те, чого навчилися від свого батька». 39І відповіли Йому юдеї: «Наш батько — Авраам!» А Ісус їм на те: «Якби ви були Авраамові діти, то чинили б так, як Авраам робив. 40Ви ж хочете вбити Мене. Ви хочете вбити Чоловіка, Який повідав вам істину, почуту від Бога. Авраам не робив так. 41Ви ж робите так, як ваш батько». «Ми не незаконнонароджені, — мовили вони, — у нас один батько — це Бог!» 42На те Ісус відповів: «Якби Бог був вашим батьком, то ви б любили Мене, бо Я прийшов від Бога, і ось Я тут. Я не прийшов зі Своєї волі, та Господь послав Мене. 43Ви не розумієте того, що Я кажу через те, що неспроможні прийняти вчення Моє. 44Диявол вам батько, тож ви прагнете виконувати його волю. Він був убивцею з самого початку і ніколи не був на боці істини, бо немає її в нього. Коли він каже неправду, то це природно для нього, бо він сам брехун і породжує брехню. 45А ви не бажаєте вірити Мені тому, що Я кажу правду. 46Хто з вас може засвідчити, що Я винен у гріхах? Ніхто. То чому ж ви не вірите Мені, коли Я кажу правду? 47Той, Хто від Бога — слухає слова Божі. Ви ж їх не слухаєте, тому що ви не від Бога». Ісус говорить про Себе й про Авраама 48Юдеї Йому відповіли на те: «Хіба ж ми не праві, коли кажемо, що Ти самаритянин, і що біс змусив Тебе втратити глузд?» 49Ісус мовив: «Не навіжений Я, але шаную Отця Мого, та ви намагаєтеся ганьбити Мене. 50Я не шукаю слави для Себе. Є Той, Хто прагне прославити Мене. Він же є і Суддею. 51Істинно кажу вам: хто дотримуватиметься вчення Мого, той ніколи не спізнає смерті». 52Юдеї мовили до Ісуса: «Тепер ми точно знаємо, що Ти навіжений. Навіть Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що той, хто прийме вчення Твоє ніколи не спізнає смерті. 53Чи, може, Ти вважаєш Себе величнішим за нашого батька Авраама? Але ж він помер, і пророки теж. То ким же Ти Себе вважаєш?» 54Ісус мовив: «Якби Я Сам славив Себе, то це нічого не означало б. Той же, Хто прославляє Мене — це Мій Отець, Кого ви називаєте своїм Богом. 55Ви Його ніколи не знали, а Я знаю. Якби Я сказав, що не знаю Його, то був би таким же брехуном, як і ви, але Я знаю Бога й виконую волю Його. 56Батько ваш Авраам був радий, що міг побачити день, коли Я прийшов. І, побачивши це, він сповнився щастям». 57Юдейські правителі сказали: «Тобі ще й п’ятдесяти років немає, а ти кажеш, що бачив Авраама». 58І мовив Ісус до них: «Істинно кажу вам: перш ніж був Авраам, Я — Сущий». 59Почувши це, вони схопили каміння, щоб закидати Його. Та Ісус сховався, а потім вийшов із храму.

Ісус і Його брати 1Після цього Ісус мандрував по Ґалилеї. Він не хотів йти до Юдеї, бо юдеї намірялися Його вбити. 2Наближався час юдейського свята Кущів. 3Тож Його брати сказали Йому: «Тобі слід іти звідси до Юдеї на свято, щоб Твої послідовники могли побачити Твої діла. 4Ніхто не тримає в тайні свої вчинки, якщо хоче бути відомий усім людям. Отже, якщо Ти можеш зробити це, то покажи Себе світові». 5Його брати говорили це, бо навіть вони самі не вірили в Нього. 6Тоді Ісус мовив до них: «Ще час Мій не настав, але вам годиться будь-який час, щоб піти туди. 7Світ не може ненавидіти вас, а Мене він ненавидить, бо Я кажу людям, що вчинки їхні грішні. 8Ви самі йдіть на свято. Я ж туди зараз не піду, бо час Мій іще не настав». 9Сказавши так, Ісус залишився в Ґалилеї. 10Коли брати Його пішли на свято, Він також пішов, але не відкрито, а таємно. 11Юдеї шукали Його на святі, кажучи: «Де Той Чоловік?» 12І багато хто поміж собою говорили про Нього в натовпі. Одні казали: «Він — добра Людина», — а інші — «Ні, Він обдурює людей». 13Та ніхто не говорив про Нього відкрито, бо всі боялися юдейських правителів. Ісус навчає у храмі 14Коли вже настала середина свята, Ісус прийшов до подвір’я храму і почав навчати. 15Юдеї дуже здивувалися. Вони питали: «Звідки цей Чоловік знає так багато, ніколи не вчившись?» 16У відповідь Ісус мовив їм: «Те, чого Я навчаю, належить не Мені. Моє вчення йде від Того, Хто послав Мене. 17Якщо людина хоче виконати волю Божу, то зрозуміє, звідки йде вчення — від Бога, чи від Мене Самого. 18Той, хто говорить від себе самого, намагається здобути славу лише собі. Хто ж прагне здобути славу Тому, Хто послав Його — правдивий, і немає кривди в Ньому. 19Хіба Мойсей не дав вам Закон? Та жоден із вас не дотримується його. Чому ви намагаєтеся вбити Мене?» 20І натовп озвався: «Чи то біс змусив Тебе втратити глузд? Хто хоче Тебе вбити?» 21У відповідь Ісус мовив: «Я здійснив одне чудо у суботу, і ви всі здивовані. 22Мойсей дав вам обряд обрізання, але обрізання прийшло від предків ваших, а не від Мойсея. Ви ж інколи обрізаєте немовлят навіть по суботах! 23Якщо вже обрізання робите по суботах, щоб не порушити Закону Мойсеєвого, то чому ж гніваєтеся на Мене через те, що Я зцілив людину в суботу? 24Не судіть за зовнішніми ознаками, будьте обережні й судіть судом праведним». Люди вважають, що Ісус — Христос 25Тоді деякі мешканці Єрусалиму почали казати: «Чи не Той це Чоловік, Якого хочуть убити? 26Та гляньте! Він розмовляє з натовпом відкрито, і ніхто Його не зупиняє. Може, правителі наші й справді знають, що Він — Христос? 27Проте ми знаємо, звідки родом цей Чоловік. А коли справжній Христос прийде, ніхто не знатиме, звідки Він прийшов». 28Навчаючи у храмі, Ісус голосно сказав: «Невже ж Ви вважаєте, що знаєте Мене і звідки Я родом? Та Я прийшов не зі Своєї волі, а з волі Того, Хто послав Мене. Він — істинний, але ви Його не знаєте. 29Та Його знаю Я, бо прийшов Я від Нього. Це Він послав Мене». 30Коли Ісус промовив це, люди намірилися схопити Його, але ніхто не наважився навіть торкнутися Ісуса, бо час Його ще не прийшов. 31І багато людей повірили в Нього. Вони говорили: «Ми усі чекаємо на Христа. Та невже коли Він прийде, то здійснить більше чудес, ніж цей Чоловік?» Юдеї намагаються схопити Ісуса 32Фарисеї почули, що люди кажуть про Ісуса, і разом з первосвящениками послали храмову варту схопити Його. 33Тоді Ісус сказав: «Люди, Я ще трохи побуду з вами, а потім повернуся до Того, Хто послав Мене! 34Ви шукатимете Мене, та не знайдете, бо не зможете піти туди, де Я буду». 35Юдейські правителі почали говорити поміж собою: «І куди це Він збирається піти, що ми Його не знайдемо? Може, Він піде до наших людей, які живуть у грецьких містах, і там навчатиме греків? 36Що Він мав на увазі, кажучи: „Ви шукатимете Мене, та не знайдете?” І ще: „Туди, де Я буду, ви не зможете піти?”» Слова Ісуса про Святий Дух 37Настав останній і головний день свята. Ісус підвівся й голосно промовив: «Якщо хто з вас відчуває спрагу, нехай підійде до Мене і нап’ється. 38Хто вірить у Мене, то як сказано у Святому Писанні, ріки живої води потечуть із серця його». 39Ісус казав це, маючи на увазі Дух Святий, що зійде на тих, хто повірить у Нього. Тоді Дух Святий ще не був дарований людям, бо Ісус іще не був піднесений до слави Своєї. Люди сперечаються Хто є Ісус 40Деякі люди з натовпу, почувши ці слова, почали казати: «Цей Чоловік і справді Пророк». 41Інші говорили: «Цей Чоловік — Христос». А треті промовляли: «Хіба Христос прийде з Ґалилеї? 42Хіба не сказано у Святому Писанні, що Христос — один із Давидових нащадків і прийде Він із Віфлеєма, міста, де Давид жив?» 43Так усі люди розділилися, бо мали різні думки про Ісуса. 44Дехто хотів заарештувати Його, але жоден не наважився навіть пальцем торкнутися Його. Юдейські правителі відмовляються повірити в Ісуса 45Тож храмова варта пішла назад до головних священиків і фарисеїв. Ті запитали воїнів: «Чому ж ви не привели Ісуса сюди?» 46І воїни відповіли: «Ніхто досі не говорив так, як цей Чоловік!» 47Тоді фарисеї сказали їм: «Невже й вас Він зміг обдурити? 48Чи вірить у Нього хтось із правителів та фарисеїв? Ні. 49А ці люди, які повірили, не знають Закону, вони прокляті Богом!» 50Серед них був чоловік на ймення Никодим, який і раніше приходив до Ісуса. То він сказав: 51«Наш Закон забороняє засуджувати людину, спершу не вислухавши її і не взнавши, що вона вчинила». 52А юдейські лідери відповіли Никодимові: «Чи не із Ґалилеї часом і ти? Вчи Святе Писання, то й побачиш, що не ведеться там про пророка, який приходить з Ґалилеї». 53Після цього всі вожді юдейські розійшлися по своїх домівках.

Як Ісус нагодував п’ять тисяч чоловіків (Мт. 14:13-21; Мк. 6:30-44; Лк. 9:10-17) 1Після цього Ісус подався на протилежний бік Ґалилейського озера, що зветься також Тиверіадським. 2Великий натовп людей ішов за Ним, бо вони бачили чудеса, що здійснив Ісус над хворими. 3Але Він зійшов на гору й сів там разом зі Своїми учнями. 4Наближалося свято юдейської Пасхи. 5Підвівши очі й побачивши, що великий натовп іде до Нього, Ісус запитав Пилипа: «Де нам купити достатньо хліба, щоб нагодувати цих людей?» 6Він мовив так, щоб випробувати Свого учня, бо вже знав, що робитиме. 7І відповів Пилип Йому: «І за двісті динарів не купиш достатньо хліба, щоб кожному було по шматочку». 8Інший з учнів Ісуса, Андрій, брат Симона-Петра, каже: 9«Ось хлопчина, котрий має п’ять ячмінних хлібин і дві рибини, та це ніщо на таку кількість людей». 10І тоді Ісус сказав: «Нехай люди посідають». У тому місці гарно росла трава, тож усі повсідалися. І було там близько п’яти тисяч чоловіків. 11Тоді Ісус узяв хлібини, та воздавши Богові дяку, розділив між тими, хто сиділи навколо. Так само Він і рибу розділив — кожному, хто скільки хотів. 12Коли всі наїлися, Ісус мовив до Своїх учнів: «Позбирайте всі залишки, щоб нічого не пропало». 13Тож учні позбирали всі шматки й наповнили дванадцять кошиків залишками від п’ятьох ячмінних хлібин, після того, як усі поїли. 14Побачивши чудо, здійснене Ісусом, усі люди казали: «Цей Чоловік і справді Пророк, Який мав прийти у світ!» 15Ісус знав, що люди от-от вже повинні були прийти, та оголосити Його своїм Царем. Через те Він знову подався в гори, щоб побути на самоті. Ісус іде по воді (Мт. 14:22-27; Мк. 6:45-52) 16Коли настав вечір, Ісусові учні спустилися до озера. 17Вже сутеніло, а Ісус усе ще не приходив до них. Тоді вони сіли в човен і попливли через озеро назад до Капернаума. 18Здійнявся сильний вітер, і хвилі ставали все вищими. 19Коли вони пропливли кілометрів п’ять-шість, то побачили Ісуса, Який йшов по воді й підходив уже до човна. Учні Його дуже перелякалися. 20Але Ісус мовив до них: «Це Я! Не бійтеся!» 21Як Він сказав це, вони взяли Його до човна й одразу допливли до берега, до того місця, куди прямували. Люди йдуть до Ісуса 22Наступного дня люди, які залишалися на протилежному березі озера, побачили, що там знаходився лише один човен. Вони знали, що Ісус не сів у човен разом зі Своїми учнями, і що ті попливли самі. 23Та деякі човни прибули туди з Тиверіади. Вони зупинилися недалеко від місця, де напередодні люди їли хліб, після того, як Господь воздав дяку за їжу. 24І побачивши, що там не було ні Ісуса, ні Його учнів, усі посідали у човни й попливли до Капернаума шукати Його. Ісус — хліб життя 25Знайшовши Ісуса на іншому березі озера, учні запитали: «Вчителю, коли Ти прибув сюди?» 26Ісус мовив у відповідь: «Істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили чудесні знамення, а через те, що їли хліб і наїлися досхочу. 27Працюйте не заради їжі земної, що гине, а заради їжі, що ніколи не псується і дає вічне життя, їжі, яку дасть вам Син Людський. Адже прихильністю Своєю відзначив Його Бог-Отець». 28Тоді вони знову запитали Його: «З чого ми маємо почати, аби зробити те, що Бог бажає?» 29І відповів Ісус: «Це Бог бажає: „Вірте Тому, Кого Він послав”». 30Люди сказали: «Яке чудо здійсниш, щоб ми побачили й повірили Тобі? Що Ти зробиш? 31Наші пращури їли манну Небесну в пустелі, як про це написано у Святому Писанні: „Він послав їм хліб з небес, щоб вони їли”». 32Ісус їм відповів: «Істинно кажу вам: не Мойсей послав вам хліб з небес. Це Отець Мій дає вам справжній хліб з небес. 33Адже хліб Божий — це Той, Хто сходить з небес і дарує життя світові». 34«Господи, дай же нам того хліба зараз і завжди давай надалі», — сказали вони. 35Ісус відповів: «Я і є той хліб, що дарує життя. Хто до Мене приходить, ніколи не буде голодний, хто вірить у Мене, той ніколи не буде спраглий. 36Я й раніше казав вам, що бачите ви Мене, але й досі не вірите. 37Кожен прийде до Мене, кого Отець Мій дасть Мені, і Я ніколи не прожену того, хто прийде до Мене. 38Бо Я зійшов з небес не для того, щоб чинити те, що Мені Самому хочеться, а щоб виконати волю Господа, Який послав Мене. 39Ось Його воля: щоб Я не розгубив нічого з даного Мені Богом, щоб повернув усіх до життя в останній день. 40Саме така воля Отця Мого: щоб кожен, хто побачить Сина і повірить у Нього, мав вічне життя. І Я воскрешу того в останній день». 41Тоді юдеї почали висловлювати своє невдоволення Ним, бо Він сказав: «Я — хліб, що зійшов з небес». 42Вони казали: «Хіба Він не Ісус, Йосипів Син? Чи не знаємо Його батька й матір? Як же Він може казати тепер, що зійшов з Неба?» 43У відповідь Ісус мовив до них: «Облиште ремствувати поміж собою. 44Ніхто не може прийти до Мене, доки Отець, Який послав Мене, не приведе його. А Я поверну його до життя в останній день. 45Пророки писали: „І Бог їх усіх навчить”. Кожен, хто слухає Отця і навчається у Нього, приходить до Мене. 46Лише Той бачив Отця, Хто прийшов від Нього. І ніхто інший Його не бачив. 47Істинно кажу вам: хто вірить, той має вічне життя. 48І Я — той хліб, що дає життя. 49Ваші пращури їли манну Небесну в пустелі, але вони вмерли. 50Я ж — той хліб, що йде з небес, а кожний, хто його з’їсть, той не помре ніколи. 51Я — хліб живий, що зійшов з небес, і хто скуштує цього хліба, той житиме вічно. Хліб, що Я дарую, — тіло Моє, що віддаю за життя світу». 52Тоді юдеї почали сперечатися поміж собою, кажучи: «Як Він може дати нам Своє тіло, щоб ми Його їли?» 53А Ісус їм на те відповів: «Істинно кажу вам: поки не покуштуєте тіла Сина Людського і не вип’єте крові Його, не матимете справжнього життя в собі. 54Той, хто їсть Тіло Моє і п’є кров Мою, має вічне життя, і Я воскрешу того в останній день. 55Тіло Моє — то істинна їжа, а кров Моя — істинний напій. 56Той, хто їсть тіло Моє і п’є кров Мою, лишається в Мені, а Я — в ньому. 57Як Отець Живий Мене послав, і Я живу Отцем Своїм, так само і той, хто їсть тіло Моє, житиме Мною. 58Ось що це за хліб, що з Неба зійшов. Це не так, як пращури ваші, котрі їли манну Небесну і повмирали. Той же, хто їстиме цей хліб, житиме вічно». 59Все це Ісус говорив, навчаючи в синагозі в Капернаумі. Ісусове Слово про вічне життя 60Багато хто з Ісусових учнів, почувши це, сказав: «Таке вчення важко сприйняти. Хто може прийняти таке?» 61Ісус Сам знав, що Його учні нарікали на це, тож спитав: «Ви турбуєтеся про це вчення? 62А якщо побачите, як Син Людський повертається туди, звідки Він прийшов? 63Лише Дух приносить життя. Тіло ж не має ніякого значення. Слова, що Я мовив вам, — від Духа, і вони дають життя. 64Та є серед вас такі, що не вірять». (Він так сказав, бо знав від самого початку тих, хто не віритиме, і того, хто зрадить Його). А потім додав: 65«Ось чому Я сказав вам, що жоден не зможе прийти до Мене, доки Отець не дозволить йому». 66Після цього багато хто з Його учнів повернули назад і більше не йшли за Ним. 67Тоді Ісус запитав у дванадцятьох апостолів: «Невже й ви теж хочете покинути Мене?» 68У відповідь Йому Симон-Петро сказав: «Господи, до кого ж ми підемо? Ти маєш слова, що приносять вічне життя. 69Ми повірили в Тебе, ми знаємо, що Ти — Божий Святий». 70Ісус відповів їм: «Хіба Я не вибрав вас дванадцятьох? Але один із вас — диявол!» 71Він казав про Юду, сина Симона Іскаріота, бо хоч той і був одним з дванадцятьох апостолів, але мав зрадити Ісуса.

Зцілення хворого в купальні 1Після цього настало юдейське свято, й Ісус пішов до Єрусалиму. 2Там біля Овечих воріт є купальня, що звалася арамійською Вифезда і мала п’ять критих галерей з колонами. 3У тих галереях лежало багато хворих, сліпих, кривих та немічних. [Вони чекали, поки вода почне вирувати]. 4[І час від часу Ангел Господній сходив з неба, щоб збовтати воду. І той, хто першим входив у ту воду, одразу видужував, хоч би якою хворобою він страждав]. 5І був там чоловік, який хворів на той час уже тридцять вісім років. 6Коли Ісус побачив, що той чоловік лежить там, і знаючи, що він хворіє так давно, Він запитав: «Хочеш одужати?» 7Хворий Йому відповів: «Господи, нікому мене занурити у воду, коли вона починає вирувати. Поки я намагаюся дістатися до купелі, як мене завжди хтось випереджає». 8Ісус сказав йому: «Вставай, візьми постіль свою і ходи». 9І чоловік одразу ж одужав, узяв постіль свою і почав ходити. І сталося це в суботу. 10Юдеї почали говорити щойно зціленому: «Сьогодні субота, і Закон забороняє носити постіль у руках!» 11Той відповів: «Чоловік, Котрий зцілив мене, сказав: „Візьми постіль свою і ходи”». 12Тоді вони спитали його: «Хто цей Чоловік, Який сказав тобі взяти постіль і йти?» 13Але зцілений не знав, Хто то був. Оскільки там було багато людей, то Ісус пішов звідти, щоб Його не помітили. 14Пізніше Ісус знайшов того чоловіка у храмі й мовив до нього: «Ось ти вже й видужав, тож не гріши більше, аби з тобою чогось гіршого не сталося». І той чоловік пішов. 15І він розповів юдеям, що це Ісус зцілив його. 16Через те й стали переслідувати юдеї Ісуса, бо Він усе це робив у суботу. 17Ісус сказав їм: «Отець Мій працює весь час безперервно, то й Я мушу так працювати». 18Через це, ще дужче юдеї захотіли вбити Його. Вони казали: «Він не лише порушив Закон про суботу, а й Бога Отцем Своїм називав, тим самим ставлячи Себе нарівні з Богом». Ісус — Син Божий 19І мовив Ісус: «Істинно кажу вам: Син нічого не може вчинити зі Своєї волі. Він мусить побачити, що Отець Його робить. Отже, що робить Отець, те й Син Його робить. 20Отець любить Сина Свого і не приховує від Нього нічого з того, що робить, і покаже Він ще більші справи, ніж ті, що ви бачили, тож ви дивуватиметеся. 21Так само, як Отець воскрешає померлих і дає їм життя, так і Син повертає життя тим, кому забажає. 22-23Отець нікого не судить. Він віддав право судити Сину Своєму, щоб усі люди шанували Сина, як вони шанують Отця. Людина, яка не шанує Сина, не шанує й Отця, Котрий послав Його. 24Істинно кажу вам: хто чує слово Моє і вірує в Того, Хто послав Мене, має вічне життя. Його не буде засуджено, бо він від смерті перейшов у життя. 25Істинно кажу вам: близький той час, він уже настав, коли померлі почують голос Сина Божого, і всі, хто почує, матимуть життя. 26Отець є джерелом життя, і Синові Своєму також дарував таку силу. 27Він дав Синові владу бути суддею над людьми, бо Він — Син Людський. 28Не треба дивуватися з того. Надходить час, коли всі, хто у могилах лежать, почують голос Сина Людського. 29Вони повстануть із могил. Всі ті, хто добро робили, воскреснуть для життя вічного, котрі ж чинили зло, встануть, щоб бути засудженими. 30Сам Я не можу вдіяти нічого. Суджу Я так, як чую від Бога, і суд Мій справедливий, бо Я не намагаюся робити те, що хочу, а виконую волю Того, Хто Мене послав». Ісус продовжує розмову з юдеями 31«Якщо Я свідчитиму про Себе Сам, то це свідчення не матиме сили. 32Але є Інший, Хто свідчить про Мене, і Я знаю, що саме Його свідчення мають силу. 33Ви посилали людей до Іоана, і він підтвердив, що все це правда. 34Та Я не покладаюся на свідчення людей, але нагадую вам про те, чому вчив Іоан про ваше спасіння. 35Іоан був наче той світильник, що поки світить, то дає світло, і ви з радістю приймали його якийсь час. 36Та в Мене Самого є свідоцтво про Себе більше, ніж те, що дав Іоан, бо те, що Отець звелів Мені виконати, і те, що Я роблю зараз, свідчить про Мене і вказує на те, що Отець послав Мене. 37-38Навіть Отець Мій, Який послав Мене, Сам свідчить про Мене. Ви, люди, ніколи не чули Його голосу й не бачили Його обличчя, ви не маєте слова Його у своєму серці, бо не вірите у Того, Кого Бог послав. 39Ви вивчаєте Святе Писання, бо думаєте, що через нього знайдете вічне життя. Але ж це саме Святе Писання свідчить про Мене! 40Та ви не хочете прийти до Мене, щоб знайти вічне життя. 41Я не приймаю похвали від людей. 42Але Я знаю вас і знаю, що ви не любите Бога у серці своєму. 43Я прийшов до вас в ім’я Отця Свого, та ви не приймаєте Мене, але якщо хтось інший прийде тільки від свого імені, то ви його приймете! 44Як же ви можете повірити в Мене, коли приймаєте похвалу один від одного, та не шукаєте тієї похвали, що йде від Бога Єдиного? 45-46Не думайте, що Я вас звинувачуватиму перед Отцем. Мойсей, на якого ви покладали свої надії, звинуватить вас. Якби ви справді вірили Мойсею, то повірили б і Мені, бо Мойсей писав про Мене. 47Але якщо ви не вірите в те, що він писав, то як же ви повірите словам Моїм?»

Ісус і самаритянка 1Фарисеям стало відомо, що Ісус привертає на Свій бік і хрестить більше учнів, ніж Іоан. 2(Насправді ж Ісус сам не хрестив людей, це робили Його учні). 3Тож, почувши про це, Ісус залишив Юдею і знову подався до Ґалилеї. 4По дорозі туди Йому потрібно було переходити через Самарію. 5В Самарії Ісус прийшов до міста Сіхар, неподалік від землі, що Яків віддав своєму синові Йосипу. 6Там знаходилася криниця Якова. І було тоді близько полудня, коли Він, втомившись з дороги, сів відпочити коло Якової криниці. 7Ісус звернувся до самаритянки, яка прийшла до криниці набрати води: «Дай мені напитися». 8Його ж учні пішли до міста купити щось поїсти. 9Самаритянка спитала: «Чому це Ти, юдей, просиш у мене, самаритянки, напитися?» (Юдеї не спілкувалися з самаритянами). 10Ісус відповів їй: «Якби ти знала про те, що Бог дає людям, і Хто у тебе просить напитися води, то сама б попросила в Мене, і Я дав би тобі води живої». 11-12«Шановний, — каже жінка, — але ж Ти й відра не маєш, а криниця глибока. То як же збираєшся дістати тієї живої води? Чи, може, Ти величніший за пращура нашого Якова, що дав нам цю криницю і сам пив із неї разом з дітьми своїми і худобою?» 13На те Ісус відповів їй: «Кожен, хто вип’є цієї води, скоро знову спрагу відчує. 14Але хто вип’є тієї води, що Я йому дам, ніколи більше не страждатиме від спраги, бо вода, якої Я дам напитися, перетвориться в людині на животворне джерело, що несе вічне життя». 15Тоді жінка каже: «Шановний Добродію, то дай же і мені тієї води, щоб я більше ніколи не відчувала спраги й не приходила сюди по воду». 16Ісус сказав їй: «Йди поклич свого чоловіка і сама приходь сюди». 17«У мене немає чоловіка», — відповіла вона. Ісус тоді промовив: «Правду кажеш, що не маєш чоловіка. 18У тебе було їх п’ятеро. А той, якого маєш тепер, не чоловік тобі! Отже, ти сказала правду». 19Тоді жінка й каже Йому: «Тепер я бачу, Пане, що Ти — пророк! 20Наші батьки йшли на цю гору поклонятися, але ви, юдеї, стверджуєте, буцімто Єрусалим є тим самим місцем, де ми маємо поклонятися Господу». 21Ісус на те відповів: «Жінко, повір Мені! Надходить час, коли ви поклонятиметеся Отцю не на цій горі й не в Єрусалимі. 22Ви, самаритяни, поклоняєтеся тому, чого не розумієте. Ми ж, юдеї, знаємо, чому поклоняємося, бо спасіння приходить від юдеїв. 23Та близький той час, і він уже настав, коли справжні прихильники поклонятимуться Отцю в дусі та істині. Таких людей і прагне Отець в богомольці собі. 24Бог є Дух. І той, хто поклоняється Йому, має поклонятися в дусі та істині». 25Й мовила до Нього жінка: «Я знаю, що має прийти Месія. (Якого називають Христом). Коли ж Він прийде, то розтлумачить нам про все». 26Тоді Ісус їй і каже: «Той, Хто розмовляє з тобою, і є Христос». 27В цей час підійшли Його учні й дуже здивувалися, що Він розмовляє з жінкою. Та ніхто з них не спитав: «Що Тобі треба від неї?» або «Чому розмовляєш із нею?» 28Жінка залишила свій глечик й, повернувшись до міста, сказала людям: 29«Ходімо побачите Чоловіка, Який розповів мені про все, що я зробила в житті! Можливо, Він і є Христос». 30Тоді вони залишили місто й пішли до Нього. 31Тим часом Ісусові учні умовляли Його: «Вчителю, Ти б чогось попоїв!» 32Але Він їм відповів: «Я маю їжу, про яку вам нічого невідомо». 33І почали учні питати один одного: «Можливо, Йому хтось вже приніс поїсти?» 34Ісус мовив до них: «Їжа Моя в тому, щоб виконувати волю Того, Хто послав Мене, і закінчити Його справу. 35Засіваючи поле, ви часто кажете: „Ще чотири місяці, а там і жнива”. Отож кажу Я вам, підведіть очі й погляньте на поля. Вони вже готові для жнив. 36Жнець уже одержує платню і збирає врожай для вічного життя, щоб і сіяч, і жнець удвох раділи й були щасливі. 37І справді слушна приказка: „Один сіє, другий жне”. 38Я послав вас збирати те, над чим ви не трудилися: інші працювали, а ви прийшли, щоб зібрати прибуток». 39Багато самаритян із цього міста повірили в Ісуса зі слів жінки, яка свідчила: «Він розповів мені про все, що я робила в житті». 40Коли самаритяни прийшли до Нього, то попросили Його побути з ними, тож Він залишився там на два дні. 41І багато хто ще повірив в Ісуса, почувши, що Він їм розповідав. 42Вони сказали тій жінці: «Спочатку ми повірили в Ісуса з твоїх слів, а зараз ми почули Його самі. Отже, ми бачимо, що цей Чоловік і справді Спаситель світу». Ісус зціляє сина чиновника (Мт. 8:5-13; Лк. 7:1-10) 43Через два дні Ісус пішов звідти до Ґалилеї, 44бо Він сам говорив, що пророка не шанують у його рідній вітчизні. 45Отже, коли Ісус прийшов туди, ґалилеяни щиро зустріли Його, тому що вони були на святі Пасхи в Єрусалимі, та бачили все, що Він там звершив. 46Ісус знову попрямував до міста Кани, що в Ґалилеї, де Він перетворив воду на вино. На той час у Капернаумі в одного царського чиновника хворів син. 47Чиновник довідався, що Ісус прийшов до Ґалилеї з Юдеї. Він став перед Ісусом і почав благати завітати до Капернаума, щоби зцілити сина, бо той уже помирав. 48Та Ісус каже йому: «Ви, люди, якщо не побачите знамення й чуда, ніяк не можете повірити в Мене». 49Чиновник благав: «Господи, благаю Тебе, прийди, поки мій син іще не помер!» 50І відповів йому Ісус: «Йди додому, твій син житиме». Чоловік повірив тому, що сказав Ісус, й пішов додому. 51По дорозі додому він зустрів своїх слуг, які сповістили, що син його одужав. 52Він запитав, коли стало краще його синові, і йому відповіли: «Лихоманка залишила його вчора десь о першій годині по полудні». 53І батько збагнув, що саме в цей час Ісус сказав йому: «Твій син житиме». І він повірив у Ісуса, а разом з ним і вся його родина. 54Це було друге чудо, яке звершив Ісус у Ґалилеї, повернувшись з Юдеї.

Ісус і Никодим 1І був там чоловік на ім’я Никодим. Він був фарисеєм і одним з юдейських вождів. 2Якось уночі прийшов він до Ісуса й каже: «Равві, ми знаємо, що Ти Вчитель, посланий Богом, бо ніхто не здатен на такі чудеса, як Ти, якщо його не підтримує Бог». 3«Істинно кажу вам, — відповів тоді Ісус, — якщо хтось прагне побачити Царство Боже, людина має знову народитися. Хто не народився знову, той не бачитиме Царства Божого». 4«Але якщо людина вже стара, як же може вона народитися знову? — Запитав Никодим. — Адже ніхто не може повернутися в черево материнське і знову вийти з нього». 5«Істинно кажу вам, — відповів тоді Ісус, — людина має знову народитися від води і Духа. Бо якщо вона не пройде через народження водою і Духом, то не ввійти їй до Царства Божого. 6Все, народжене від людської плоті, — це плоть, а від Духа народжене — духовне. 7Не дивуйся з Моїх слів про те, що маєш знову народитися. 8Вітер дме туди, куди заманеться. Ти чуєш його завивання, та не знаєш, звідки дме вітер і куди. Так і з кожним народженим від Духа Святого». 9«Як же це може бути?» — запитав Никодим. 10Ісус на те сказав йому: «Ти поважний вчитель народу ізраїльського і не знаєш цього? 11Істинно кажу: ми говоримо про те, що знаємо і розповідаємо про те, що бачили, та ви, люди, не приймаєте свідчення нашого. 12Я розповідав вам про земні речі, та ви не вірите Мені. Як же ви повірите, коли говоритиму про Небесне? 13Ніхто не зійшов на небо, крім Того, Хто зійшов звідти — Сина Людського. 14Мойсей підніс на жердині змію в пустелі. Так само буде і з Сином Людським — Він також мусить бути піднесений. 15І тоді всі, хто вірить у Нього, одержать вічне життя. 16Бо так сильно полюбив Бог цей світ, що віддав Свого Єдиного Сина заради того, щоб кожен, хто в Нього вірує, не був загублений, а здобув вічне життя. 17Не на осуд світу послав Бог Свого Сина, а на те, щоб світ через Нього спасся. 18Того, хто вірує в Нього, не буде засуджено, але того, хто не вірить, вже засуджено, бо він не повірив у Єдиного Сина Божого. 19Ось підстава для засудження: Світло прийшло у світ, та люди віддали перевагу темряві, бо лихими були вчинки їхні. 20Кожен, хто чинить зло, ненавидить Світло й намагається уникати його, щоб вчинки його лишалися таємними. 21Той же, хто йде за правдою, прямує до Світла, щоб видно було, що вчинки його від Бога». Ісус та Іоан Хреститель 22Після цього Ісус зі Своїми учнями вирушив до землі юдейської. Там Він залишався зі Своїми послідовниками і хрестив людей. 23Іоан теж хрестив у Еноні, що біля Салима, бо там було багато води. Чимало людей приходило до Іоана, і він хрестив їх. 24Тоді ще Іоана не було кинуто до в’язниці. 25Деякі з Іоанових учнів почали сперечатися з одним юдеєм щодо обрядового обмивання. 26Тож вони підійшли до Іоана й сказали: «Равві, Той, з Ким ти був по той бік Йордану, і про Кого ти свідчив, так от Він тепер теж хрестить людей, і всі йдуть до Нього». 27Тоді Іоан відповів їм: «Людина не може щось приймати, якщо воно не дано їй від Бога. 28Ви самі були свідками того, як я казав: „Я — не Христос, а лише посланий поперед Нього”. 29Нареченим може бути лише той, у кого є наречена. А дружка — це той, що стоїть і прислухається, коли ж прийде молодий, і радіє, почувши його голос. Тож і я зараз сповнений тієї ж радості, бо Він вже прийшов. 30Його значення весь час зростатиме, а моя роль ставатиме все скромнішою». Посланець Господній 31«Той, Хто прийшов згори, — величніший від усіх людей, які живуть у цьому світі. Той же, хто прийшов з землі, належить землі і говорить про земне. Отже, Той, Хто прийшов з небес, — величніший за всіх. 32Він свідчить про все, що бачив і чув, але люди те не приймають. 33Хто вірить у Його свідчення, вірить і в те, що Бог — істинний. 34Адже Той, Кого Бог послав, мовить слова Божі і сповнений Духом Божим. 35Отець любить Сина Свого і дав Йому владу над усім. 36Той, хто вірує в Сина, має вічне життя, але не побачить вічного життя той, хто не слухатиметься Сина, і гнів Божий впаде на того».

Весілля в Кані 1За два дні по тому, в місті Кані, що в Ґалилеї, було весілля. Ісусова мати теж була там. 2Запросили на весілля й Ісуса з учнями. 3Коли вино було випите, мати сказала Ісусові: «Вина вже немає, бо гості все випили». 4Ісус відповів їй: «Люба жінко, навіщо кажеш Мені про це? Мій час іще не настав». 5Тоді Його Мати сказала слугам: «Робіть усе, що Він звелить». 6У тому місці стояло шість великих кам’яних глеків для води, що люди використовували для юдейських обрядових обмивань. І кожна з них вміщувала приблизно дві чи три міри рідини. 7Ісус наказав слугам: «Наповніть ці глеки водою». І ті виконали, що Він звелів. 8Тоді Ісус знову звернувся до них: «А тепер зачерпніть трохи і віднесіть весільному старості». Слуги виконали й це. 9-10Староста покуштував ту воду (яка перетворилася на вино) і здивувався, бо не знав звідки вино взялося. А слуги, які подали йому келих, знали про це. Тоді староста покликав нареченого й мовив до нього: «Всі люди пригощають спочатку добрим вином, а коли гості сп’яніють, тоді ставлять на стіл гірше. Ти ж приховав від гостей добре вино аж до тепер». 11Це було перше чудо, що здійснив Ісус. То сталося в Кані в Ґалилеї. Так Він виявив Свою Божественну Велич, і Його учні повірили в Нього. 12Після того Ісус разом зі Своєю матір’ю, братами та учнями попрямував до Капернаума. І там вони перебували кілька днів. Ісус у храмі (Мт. 21:12-13; Мк. 11:15-17; Лк. 19:45-46) 13Через те, що наближалася юдейська Пасха, Ісус вирушив до Єрусалиму. 14Прийшовши до храму, Він побачив там людей, які продавали худобу, овець та голубів. Ісус також побачив міняйл, котрі сиділи за столами. 15Тоді, сплівши з мотузки батога, Він повиганяв усіх із храму геть, разом з вівцями та худобою. Поперевертавши столи міняйл, Він порозкидав їхні гроші. 16До тих, хто продавали голубів, Ісус мовив: «Заберіть усе це звідси й не перетворюйте дім Отця Мого на базар!» 17І згадали Його учні, що написано у Святому Писанні: «Ревнощі до дому Твого з’їдають мене». 18Деякі з юдеїв запитали Ісуса: «Яке чудо здійсниш нам у доказ того, що маєш право робити це?» 19У відповідь Ісус мовив: «Зруйнуйте храм цей, і Я відбудую його знову за три дні». 20І сказали юдеї: «Цей храм будували сорок шість років, а Ти збираєшся відбудувати його за три дні?» 21Та говорячи про храм, Ісус мав на увазі тіло Своє. 22Після того, як Він воскрес із мертвих, Його учні згадали, що Він казав про це, і повірили і в Святе Писання, і в слова Ісусові. 23Коли Ісус був у Єрусалимі в дні Пасхи, багато хто повірив у Нього, бо побачили дива, здійснені Ним. 24Та Ісус не довіряв їм, бо знав усі їхні думки. 25Не потребував Він і нічиїх розповідей про людську природу, бо знав, що вони мають на серці.

Пришестя Христа1Ще до існування світу було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було Бог. 2Той, Хто був Словом, був з Богом споконвіку. 3Все було створене через Нього, і ніщо не було створене без Нього. 4В Ньому було життя, і воно було Світлом для людей. 5Світло сяє в пітьмі, й темрява не здолала світла. 6Був собі чоловік, посланець Божий, на ймення Іоан. 7Він прийшов свідчити про Світло, щоб через нього всі змогли почути й повірити у Нього. 8Сам він не був Світлом, а прийшов, щоб свідчити про Нього, 9про справжнє Світло, Яке приходить у світ і світить кожній людині. 10Слово вже було в світі, і світ через Нього почався, та світ не впізнав Його. 11Він прийшов у світ, що належав Йому, та Його власний народ не прийняв Його. 12Але всім тим, хто прийняв Його й повірив у Нього, Він дав право стати дітьми Божими. 13Вони не народжуються, як немовлята, за бажанням чи волею батьків їхніх. Вони народжуються від Бога. 14І Слово стало Людиною й оселилося серед нас. Ми побачили Його Божественну Велич, Велич Єдиного Сина Отця Свого. Він був сповнений благодаті і правди. 15Іоан свідчить про Нього, проголошуючи: «Це саме Той, про Кого я казав: „Той, Хто йде за мною — величніший за мене, бо Він був і до мене”. 16-17Від повноти Його правди й благодаті ми приймали одну благодать за іншою, бо Закон був нам даний через Мойсея, але благодать і правда прийшли через Христа. 18Ніхто й ніколи не бачив Бога, лише Єдиний Син, Який і є Богом, Той, Хто найближчий до Отця, Він показав нам, який Бог є». Свідчення Іоана про Ісуса(Мт. 3:1-12; Мк. 1:1-8; Лк. 3:1-9, 15-17) 19-20Коли юдейські лідери з Єрусалиму послали священиків і левитів запитати: «Хто ти такий?» Іоан признався щиро, не уникаючи відповіді: «Я не Христос». 21«То хто ж ти такий? — Спитали вони, — Ілля?» «Ні», — відповів він. «Може, пророк?» Він знову відповів: «Ні». 22Тоді вони мовили до нього: «Скажи нам, хто ти, щоб ми могли розповісти тим, хто нас послав сюди. Що ти скажеш про себе?» 23Іоан сказав словами пророка Ісаї: «Я голос Того, хто гукає в пустелі: „Зробіть прямим шлях для Господа”». 24Цих людей, які розпитували Іоана, послали фарисеї. 25Тож вони знову запитали його: «Якщо ти не Христос, не Ілля, не пророк, то чому ти хрестиш людей?» 26-27У відповідь він сказав: «Я хрещу людей водою, та серед вас є Той, Невідомий вам, Хто прийде після мене. Я ж не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій». 28Все це сталося у Віфанії, по той бік ріки Йордан, де Іоан хрестив людей. Ісус — Ягня Боже29Наступного дня, побачивши, що до нього йде Ісус, Іоан промовив: «Он гляньте, це Ягня Боже, Яке забирає на себе гріх світу. 30Це Він, про Кого я казав: „За мною йде Той, Хто величніший за мене, бо Він був і до мене. 31Навіть я не знав Його, але я прийшов хрестити людей водою, щоб народ ізраїльський знав, що Він — Христос”». 32І ось іще що сказав Іоан: «Я бачив Духа, що сходив до Нього з неба в подобі голуба і залишався на Ньому. 33Навіть я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити людей водою, сказав мені: „Ти побачиш Духа, що зійде і залишиться з Чоловіком. Він і є Той, Хто хреститиме Духом Святим”. 34Я це бачив і свідчу, що Він і є Син Божий». Перші Ісусові учні35Наступного дня Іоан знову був там з двома своїми учнями. 36Побачивши Ісуса, Який проходив повз них, він сказав: «Погляньте, ось Ягня Боже». 37Двоє його учнів почули це й послідували за Ісусом. 38Ісус обернувся і, побачивши, що вони йдуть за Ним, запитав: «Чого вам треба?» А ті відповіли: «Равві! Де Ти живеш?» («Равви» означає «Вчитель»). 39«Ходімо, побачите», — відповів Ісус. Тож вони пішли й побачили, де Він живе, і залишилися в Нього аж до вечора. І було то близько четвертої години. 40Почувши те, що сказав Іоан про Нього, вони пішли за Ісусом. Одного з тих двох, звали Андрієм, і був він братом Симона, якого ще звали Петром. 41Насамперед він знайшов свого брата Симона і сказав йому: «Ми знайшли Месію». (Це слово означає «Христос»). 42Тоді Андрій привів Симона до Ісуса, та подивившись на нього, Він мовив: «Ти, Симон, син Йони, зватимешся Кифою». 43Наступного дня Ісус вирішив іти до Ґалилеї. Зустрівши Пилипа, Ісус звернувся до нього: «Йди за Мною». 44Пилип був родом із Вефсаїди, того ж самого міста, що і Андрій та Петро. 45Коли Пилип зустрів Нафанаїла, то сказав йому: «Ми знайшли Того, про Кого Мойсей писав у Законі і про Кого писали пророки. Це Ісус із Назарета, Йосипів Син». 46Нафанаїл запитав Пилипа: «Чи може щось добре прийти з Назарета?» А Пилип відповів: «Ходімо, сам переконаєшся». 47Побачивши, що Нафанаїл іде до Нього, Ісус сказав: «Ось справжній ізраїльтянин, який зовсім не має лукавства». 48«Звідки Ти знаєш мене?» — спитав Нафанаїл. Ісус відповів: «Перш ніж тебе покликав Пилип, Я бачив тебе, коли ти сидів під фіґовим деревом». 49«Равві, Ти — Син Божий, Цар Ізраїлю», — сказав Нафанаїл. Ісус же відповів йому на те: 50«Ти повірив у Мене, бо Я сказав, що бачив тебе під фіґовим деревом? Та ти побачиш іще більші дива». 51І додав: «Істинно кажу тобі: побачиш ти, як небо розкриється і Ангели Господні підійматимуться та спускатимуться на Сина Людського».

Чи є в цьому якись сакральний сенес?

Пропоную обговорити один із найбільш суперечливих і потужних віршів Біблії. У Євангелії від Івана 10:34 Ісус, захищаючись від звинувачень у богохульстві, цитує Писання: "Хіба не написано в вашім Законі: Я сказав: ви боги?" Ця цитата походить із Псалма 82:6. Контекст та питання для обговорення: Що означає слово "боги" (елохім в оригіналі) у цьому Псалмі? Чи звертався Бог до: Людських суддів та правителів (які мали Божу владу над людьми)? Ангельських або небесних істот (так звана "божественна рада")? Чому Ісус використав цей вірш як аргумент Своєї Божественності? Яка логіка Його захисту? Давайте розберемо історичний контекст Псалма та богословське значення відповіді Христа. Запрошую до конструктивної дискусії!

Кілька коментарів, але жодна з відповідей поки що не торкалася інтертекстуальності між Івана 8:24 та Ісаєю 43. Я хотів би дослідити це детальніше, оскільки це приведе нас до остаточної відповіді на питання: «Чи було твердження Христа в Івана 8:24 твердженням про Його божественність?» Щодо питання «Чому йдуть такі запитання: «Хто ти?»?», моя відповідь така, що ἐγὼ εἰμί може бути (і часто є) просто фразою самоідентифікаційного твердження, буквально «Я є [він]», але перефразовано «це я» або «це я» (див. 1 Царств [1 Самуїла] 9:18-19 LXX; 2 Царств [2 Самуїла] 2:20 LXX; Івана 9:9). Відповідь юдеїв : « Хто ти?» вказує на те, що вони зрозуміли вислів з Івана 8:24 саме так. Однак, як і в інших місцях цього Євангелія (Івана 2:20, 7:35, 8:22), вони неправильно зрозуміли значення слів Ісуса. У цьому випадку це тому, що вони не помітили натяку на Ісаю. Лише після кульмінаційних слів ἐγὼ εἰμί в Євангелії від Івана 8:58 вони зрозуміють його намір і спробують побити його камінням (8:59). Отже, який натяк на Ісаю пропустили юдеї ? Божі вислови «Я є Він» у Єврейській Біблії та СептуагінтіБог використовує фразу «Я [є] він» дев'ять разів у єврейській Біблії, один раз у Повторенні Закону 32:39 та вісім разів у Повторенні Ісаї (Ісая 40-55), а саме 41:4, 43:10, 43:13, 43:25, 46:4, 48:12, 51:12 та 52:6. У семи з цих випадків єврейська версія читається як אני הוא (ʾanî hûʾ, буквально «Я він», з м'яким виразом «є»), а в двох інших (43:25 та 51:12) вона читається як אנכי אנכי הוא (ʾânōkî ʾânōkî hûʾ, буквально «Я, Я він», де ʾânōkî більш наголосне, ніж ʾanî). Септуагінта (LXX) — це грецький переклад Єврейських Писань, датований здебільшого третім століттям до нашої ери. За межами Юдеї та Галілеї більшість ранніх християнських церков (і багато синагог) використовували версію Ісаї (та решти Єврейських Писань) у Септуагінті у публічному богослужінні, оскільки багато євреїв діаспори та майже всі язичники не розуміли івриту. Таким чином, Септуагінта була, в певному сенсі, Біблією ранньої Церкви . Іван Богослов, безсумнівно, був знайомий з LXX, оскільки чотири його цитати з Писання дослівно збігаються з нею (10:34; 12:13, 38; 19:24). Тепер, у LXX, більшість Божих висловів ʾanî hûʾ були перекладені грецькою мовою як ἐγὼ εἰμί, «Я є [він]» (Повторення Закону 32:39, Іс. 41:4, 43:10, 46:4), тоді як вислови ʾânōkî ʾânōkî hûʾ у 43:25 були перекладені з подвійним ἐγώ εἰμί ἐγώ εἰμί («Я є [він], Я є [він]» або «Я є 'Я є'»). Бог дає три інші вислови ἐγώ εἰμί у второ-ісаїйській LXX, які не відповідають таким висловам в єврейській мові (Іс. 45:18, 45:19, 46:4 [друге вживання]). Дочка Вавилону також богохульно каже ἐγώ εἰμί в Ісаї 47:8, 10 LXX (де в єврейській мові є лише ʾanî, «Я [є]»). З контексту кількох божественних висловів ἐγὼ εἰμί у Второзаконодавчій книзі Ісаї зрозуміло, що їх зміст приблизно такий самий, як «Я є Бог»: Вислов ἐγώ εἰμί в Ісаї 41:4 супроводжується словами «Я — твій Бог» у 41:13. Між висловами ἐγώ εἰμί у 43:10 та 43:25 знаходяться заяви «Я — Бог» у 43:11 та «Я — Господь Бог» у 43:15. Вислів ἐγώ εἰμί в Ісаї 45:18 перекладає єврейське אני יהוה («Я — ЯГВЕ») Вислов ἐγώ εἰμί в Ісаї 45:19 одразу супроводжується словами «Я — Господь», а потім у 45:21 «Я — Бог». Див. аналогічно Ісая 46:4 пор. 46:9, 51:12 пор. 51:15 Так само очевидно, що ἐγώ εἰμί у второ-Ісаї є виключним божественним твердженням: Ці вислови пов’язані з виключними божественними претензіями: «ἐγώ εἰμί. Не було іншого бога до Мене, і не буде після Мене» (Ісая 43:10); «ἐγώ εἰμί, і немає іншого... немає іншого, крім Мене; немає праведника чи спасителя, крім Мене» (Ісая 45:18, 21). Ці вислови пов'язані з виключними божественними прерогативами/атрибутами, такими як передбачення майбутнього, прощення гріхів, творення, вірність завіту та вічність. Дочку Вавилону слід розуміти як богохульку, коли вона каже в серці своєму: «ἐγώ εἰμί, і немає іншої» (Іс. 47:8, 10). З огляду на вищесказане, очевидно, що будь-хто, хто використовує фразу ἐγώ εἰμί у піднесеному сенсі, який вона передає в Ісаї 40-55, висуває божественне твердження. Одна частина аргументу залишається незмінною: показати, що Іван Євангеліст у Ісусовому ἐγώ εἰμί в Івана 8:24 має на увазі алюзію на Божі вислови ἐγώ εἰμί у вторинному книзі Ісаї LXX, і перш за все на Ісаю 43:10 LXX. Докази того, що слова Ісуса ἐγώ εἰμί в Івана натякають на слова Бога ἐγώ εἰμί у Второ-ІсаїОбрази темряви та світлаПо-перше, зверніть увагу на широкі тематичні відповідності між Івана 8-9 та вторинною книгою Ісаї, такі як образи світла/темряви (Ісая 42:6-7, 18-20, 44:24 пор. Івана 9:39-41; Ісая 50:10 пор. Івана 8:12, 9:5). Двоє свідківУ своєму повчанні до 8:24 Ісус проголошує: «Я свідчу про Себе, і Отець, що послав Мене» (Івана 8:18). Тепер, в Ісаї 43:10, єврейський текст говорить про Бога та Ізраїль як про двох свідків: Однак, LXX передає дещо інше: У книзі LXX Бог наказує Ізраїлю бути його свідками, але потім називає двох інших окремих свідків: себе та одного, якого називають ο πᾶις (термін, який Книга Діянь неодноразово використовує для позначення Ісуса: Дії 3:13, 3:26, 4:27, 4:30). (Цікаво, що грецьке слово πᾶις може означати «слуга» — що явно є правильним перекладом єврейського עבד тут) — але також може означати «дитина». Ранні християнські читачі LXX, які не знали єврейського тексту, могли легко зрозуміти πᾶις у цьому значенні.) Ісусове твердження в Євангелії від Івана 8:18, можливо, вже натякає на Ісаю 43:10 LXX, де Ісус ідентифікує себе як другого свідка поруч із Богом, а саме ο πᾶις. Якщо Іван 8:18 відображає таке христологічне розуміння другого свідчення з Ісаї 43:10 LXX, це не єдиний ранньохристиянський текст, який це робить. Приблизно через століття, близько 180 року н. е., Іриней Ліонський написав: Іриней цитує Ісаю 43:10 LXX, щоб довести божественність Христа. Ще більш ранній християнський письменник, автор «Вознесіння Ісаї» (розділи 1-5 датуються початком другого століття), пише про Веліара (есхатологічну постать антихриста): Слова «Я — Господь, і нікого не було переді Мною» явно є перефразом Ісаї 43:10, і хоча Веліар вимовляє їх богохульно, про нього кажуть, що він «говорить як Улюблений» (Христос), коли каже ці слова, маючи на увазі, що Христос може по праву сказати слова з Ісаї 43:10. Христологічне тлумачення ̔ο πᾶις в Ісаї 43:10 LXX також відображено в працях Орігена Александрійського середини третього століття ( Коментар до Івана 2.209; Заклик до мучеництва 34) та Євсевія Кесарійського на початку четвертого століття ( Пророцькі еклогі 4.21; Коментар до Ісаї 278-79). Ця особливість перекладу LXX Ісаї 43:10, який, як ми знаємо, був христологічно інтерпретований у ранній церкві, допомагає пояснити, як Іванів Христос міг розуміти проголошення в кінці 43:10 («Я є. До Моїх гріхів не було іншого бога, і після Мене не буде») як свідчення про Христа, а не лише про Отця. Словесні паралеліТепер перейдемо до більш прямого доказу. Згідно з NA28, зміст Ісусових слів у Євангелії від Івана 8:24 грецькою мовою такий: Відповідна частина Ісаї 43:10 LXX (після критичного тексту Геттінгена) звучить так: У вислові Ісуса є дві фрази, які разюче відповідають Ісаї 43 LXX: πιστεύσητε [...] ὅτι ἐγώ εἰμι (Ісаї 43:10 / Івана 8:24 / Івана 13:19) Грецька версія ідентична, за винятком того, що в Івана 8:24 три дієслова з Ісаї 43:10 скорочено до одного. Однак одне з двох інших грецьких дієслів (γινώσκω, «знати») використовується Ісусом в Івана 8:28, знову пов’язане з ἐγὼ εἰμί через ὅτι: «коли ви піднесете Сина Людського, тоді пізнаєте, що Я є [це] (τότε γνώσεσθε ὅτι ἐγώ εἰμι)». Примітно, що в Ісаї 43:10 є одне з лише трьох вживань слова πιστεύσητε (друга особа множини аориста активного способу умовного способу від πιστεύω) у всьому LXX, і одне з небагатьох вживань фрази ἐγὼ εἰμί, тому шанси на те, що ця паралель є збігом, практично нульові. Висловлювання Ісуса ἐγὼ εἰμί в Івана 13:19 ще ближче відповідає Ісаї 43:10 LXX, оскільки воно сформульоване позитивно та є ἵνα-реченням: ἵνα πιστεύσητε ὅταν γένηται ὅτι ἐγώ εἰμι («щоб ви повірили, коли станеться, що я [він]»). Вислів у Івана 13:19 використовується в контексті його здатності передбачати майбутнє («Я кажу вам це тепер, перш ніж це станеться , щоб, коли це станеться, ви повірили, що це Я»), що у второпророку Ісаї є божественною прерогативою: «Я — Бог, і немає іншого, крім Мене, що сповіщає останнє спочатку, перш ніж воно станеться , і воно зараз здійсниться» (Ісая 46:10; пор. 41:21-22, 26; 42:9; 43:9; 47:13). ἐν ταῖς ἁμαρτίαις σου (Ісая 43:24 LXX) / ἐν ταῖς ἁμαρτίαις ὑμῶν (Іван) Грецька фраза, що означає «у ваших гріхах», ідентична, за винятком того, що в Ісаї є однина «ваш» (σου), тоді як у Івана є множина «ваш» (ὑμῶν). Але семантично різниці немає, оскільки однина «ви» в Ісаї 43 стосується Ізраїлю в цілому . Ісус, звичайно, звертається до ізраїльтян (« юдаїв ») в Івана 8:24. Зауважте також, що ця фраза в Ісаї 43:24 пов’язана з висловом ἐγώ εἰμι у 43:25, в якому Божа ἐγώ εἰμι-ність є підставою для стирання ним гріхів Ізраїлю. Це забезпечує біблійне підтвердження твердження Ісуса, що, не вірячи в його ἐγώ εἰμι-ність, його опоненти втрачають божественне прощення і помруть у своїх гріхах. «У ваших гріхах» може звучати як поширена фраза, але насправді вона зустрічається лише один раз у всьому LXX (Єзек. 16:52). Таким чином, ймовірність того, що вона зустрічається в Івана 8:24 випадково (без навмисного натяку на Ісаю 43), знову ж таки є малоймовірною. Коротке зауваження щодо Івана 8:58Третє і кульмінаційне висловлювання Ісуса ἐγὼ εἰμί в Євангелії від Івана 8, ἀμὴν ἀμὴν λέγω ὑμῖν, πρὶν Ἀβραὰμ γενέσθαι ἐγὼ εἰμί («Амінь, амінь, кажу вам [усім]: Перше ніж Авраам з'явився, Я є [він]»), ймовірно, має найближчий біблійний паралель у Псалмі 89:2 LXX («Перш ніж гори були створені, і земля та вселенна були створені, і від віку й до віку Ти»), як обговорювалося в розділі « Чи є Іван 8:58 натяком на Псалом 90:2 LXX?» . Примітно, що σὺ εἶ («ти є») є еквівалентом другої особи ἐγὼ εἰμί, яке (як у Євангелії від Івана 8:58) протиставляється аористу-інфінітиву γίνομαι. Ефект полягає в протиставленні «становлення» дивовижної та давньої створеної реальності нествореному божественному існуванню того, хто просто є . Однак, Івана 8:58 також має близькі відповідності до Ісаї 43. Слова, що йдуть одразу після Божих слів ἐγὼ εἰμί в Ісаї 43:10, буквально звучать так: «До Моїх пір не було іншого бога (ἐγένετο), і після Мене не буде жодного». Як і в Івана 8:58, ми маємо божественне ἐγὼ εἰμί, яке протиставляється «Перш ніж [щось] сталося», де «стався існувати» є аористом від γίνομαι. У єврейській мові з Ісаї 43:13 (що не відображено в LXX) є מיום אנח הוא (mîyyôm ʾanî hûʾ), буквально «від дня, коли я [є]». Однак mîyyôm не означає буквально «від дня»; воно «використовується як прийменникова фраза, складний прийменник та обставина». (HH Hardy II, The Development of Biblical Hebrew Propositions [Atlanta: SBL, 2022], 180). Залежно від контексту, воно може означати щось на кшталт «відтоді» (2 Сам. 13:32), «від того часу» (Єз. 48:35) або «від цього дня й надалі» (Ог. 2:18). В Ісаї 43:13 воно може означати або «відтепер» (NRSV), або «відтоді, як був день» (JPS). Якщо останнє, то це мало б подібний підтекст до слів Ісуса в Євангелії від Івана 8:58. ВисновокМи встановили наступні пункти. Грецький вираз ἐγὼ εἰμί («Я є [він]») в Ісаї 40-55 LXX (зазвичай це переклад єврейського אני הוא («Я [є] він») використовується Богом як проголошення його виключної божественності; іншими (наприклад, Вавилоном) він використовується лише богохульно і приблизно еквівалентний вислову «Я є Бог». Вислови Ісуса ἐγὼ εἰμί в Євангелії від Івана (особливо Івана 8:24 та 13:19, але також 8:28 та 8:58) мають на меті перегукуватися з висловами Бога ἐγὼ εἰμί в Ісаї 40-55 LXX, зокрема в 43:10. Це видно з дивного перекладу Ісаї 43:10 у LXX, який ідентифікує «слугу», який є другим свідком поруч з Богом (пор. Івана 8:18), а також з вражаючих словесних паралелей між Іваном 8:24/13:19 та Ісаєю 43:10, 24-25. Отже, навмисно повторюючи Божі заяви про свою виключну божественність власним голосом, Ісус претендує на божественність. І знову ж таки, причина, чому юдеї продовжують питанням: « Хто ти?», полягає в тому, що вони пропустили натяк на Ісаю 43, і тому неправильно зрозуміли ἐγὼ εἰμί як буденне самоідентифікаційне твердження, а не як твердження про божественність. Лише після 8:58 вони повністю розуміють значення слів Ісуса. Джерело: (https://hermeneutics.stackexchange.com/a/90259)